КИРИЛИЦЯ — один з двох (див. також Глаголиця) давньослов’ян. алфавітів. Названа на честь творця слов’ян. писемності Кирила (див. Кирило та Мефодій). Більшість учених вважають, що Кирило бл. 863 створив для старослов’янської мови глаголицю, яку в давнину називали «кириловицею» («куриловицею»), про що свідчить запис 1097 (дійшов до нас у копії 15 ст.) новгородця Упиря Лихого. Є кілька гіпотез про те, хто створив К. (Кирило, Мефодій, болг. цар Симеон та ін.), але найімовірніше К. склав наприкінці 9 — поч. 10 ст. Климент Охридський, учень Кирила і Мефодія. Створено К. на основі унціального (з округлою формою літер) грец. письма, з якого взято 24 літери. Для специфічних звуків слов’ян. фонетичної системи винайдено спец. знаки, з яких більшість пов’язана з глаголичними літерами. Кожна літера мала свою назву, літери, запозичені з грец. алфавіту, мали (як і в греків) числове значення. Найдавнішою з нині відомих кири-
личних пам’яток є напис 931 у скельному монастирі біля с. Крепча в Болгарії. Найдавнішою датованою кириличною книгою є Остромирове Євангеліє 1056— 57. До 11—12 ст. К. і глаголиця вживалися паралельно, згодом К. витіснила глаголицю. Поширена думка, що К. прийшла до Київської Русі з Болгарії разом зі старослов’ян. богослужбовими книгами після прийняття християнства (див. також Хрещення Київської Русі). Однак кириличний напис, що зберігся на корчазі з могили поблизу с. Гньоздова на Смоленщині, датують 1-ю пол. або 3-ю чв. 10 ст. Протягом історії К. мінявся тип письма (устав,
півустав, скоропис, курсив). Півуставне письмо лягло в основу кириличних друкарських шрифтів. У Росії 1708 за указом царя Петра І друкарський кириличний шрифт було спрощено (почали застосовувати у світських книжках гражданський шрифт). К. в давнину користувалися всі правосл. слов’яни, а також румуни (у 19 ст. вони перейшли на лат. алфавіт) та молдовани. Нині на слов’янокириличній графічній основі (з введенням додаткових літер і діакритичних значків) базуються рос., укр., білорус., болг., сербський, македонський алфавіти, а також (через рос.) алфавіти багатьох народів колиш. СРСР і монгол. письмо. Спроби австрійс., польс., угор. кіл запровадити на західноукр. землях (у Галичині в 19 ст., а в Закарпатській Україні на поч. 20 ст.) замість К. лат. алфавіт зазнали краху (див. «Азбучна війна» 1859). Літ.: Черепнин Л.В. Русская палеография. М., 1956; Истрин В.А. 1100 лет славянской азбуки. 863—1963. М., 1963; Висоцький С.О. Стародавня слов’янська азбука в Софії Київській. «Вісник Академії наук Української РСР», 1970, № 6; Карский Е.Ф. Славянская кирилловская палеография. М., 1979; Павленко Н.А. История письма. Минск, 1987; Власов В.Г. Славянская азбука и славянские просветители. М., 1989. В.В. Німчук.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КИРИЛИЦЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
