КИРГИЗСТАН, Киргизька Республіка — д-ва на пн. сх. Центр. Азії. На пн. межує з Казахстаном, на зх. — з Узбекистаном, на пд. зх. — з Таджикистаном, на пд. сх. і сх. — з Китаєм. Тер. — 198,5 тис. км.2 Нас. бл. 5,2 млн осіб (2006). Етнічний склад: киргизи — 64,9 %, узбеки — 13,8 %, росіяни — 12,5 %, дунгани — 1,1 %, українці — 1 %, уйгури — 1 %, ін. — 5 %. Релігія — мусульманисуніти (75 %), православні (20 %), ін. (5 %). Держ. мова — киргиз., офіц. — рос. Поділяється на 7 обл. Столиця — Бішкек. Грошова одиниця — сом. К. — суверенна, унітарна, демократична республіка. 31 серп. 1991 К. проголосив незалежність. У країні діє Конституція 1993 в редакції від 9 листоп. 2006. Голова д-ви — президент. Його обирають терміном на п’ять років. Законодавча влада представлена однопалатним парламентом (90 депутатів) — Верховною Радою (Жогорку Кенеш). Депутати обираються прямим таємним голосуванням терміном на 5 років. Виконавча влада представлена урядом на чолі з прем’єр-міністром, який призначається парламентом за поданням президента. Тер. К. є одним з найдавніших осередків людської цивілізації. Археол. знахідки в центр.
Тянь-Шані та Ферганській долині датуються 5—3 тис. до н. е. Перше з відомих об’єднань племен — саки — виникло на пн. сучасного К. й проіснувало від 7 до 3 ст. до н. е. У 2 ст. до н. е. частина сакських і масагетських племен увійшла до племінного союзу усуней, який проіснував до 5 ст. н. е. Пд. райони увійшли до складу д-ви Паркан, впродовж 1–4 ст. були під владою Кушанського царства. На поч. 8 ст. політ. влада перейшла до тюргешського племінного союзу, в середні віки була захоплена карлуками. Перша письмова згадка про киргизів датується 569: повідомляється, зокрема, що візант. посол отримав у подарунок раба — киргиза. На поч. 13 ст. киргизькі племена були підкорені монголами й лише 1399 знову стали суверенними. Від 16 ст. перебували в залежності від сусідніх народів (монголів, казахів). У серед. 18 ст. в них остаточно оформилася родоплемінна структура, яка збереглася навіть у 20 ст.: на чолі кожного роду стояв старійшина — аксакал (біла борода). Усі аксакали складали племінну раду. Великі племена очолювали манапи. Від серед. 19 ст. почалося приєднання киргиз. земель до Російської імперії. 1867 вони були включені до складу Семирєченської обл. Росії, 1876 їх пд. частина увійшла до Сирдар’їнської та Ферганської областей. Поселенці, які прибували з європ. частини Росії, забирали собі найкращі тер. Це призвело до спалаху повстань проти Росії в Андіжані 1898 та 1916, після їх придушення чисельність киргиз. нас. зменшилась до 30–40 %. Населення змушене було емігрувати в Туркестан і Афганістан. Більшовицький переворот 1917 об’єднав дві різні політ. сили К. — групу «шура-і-іслам» та націоналістичну партію «Алашорда». Підрозділи басмачів, які вели активний спротив утвердженню в країні рад. влади, були остаточно ліквідовані наприкінці 1920-х рр. Рад. влада внесла значні зміни в життя киргизів. 1917 було проголошено рівність чоловіків та жінок, 1921 заборонено бага-
тожонство і калим (викуп за наречену). 14 жовт. 1924 була утворена Кара-Киргизька (від 25 трав. 1925 — Киргизька) автономна обл. у складі РСФРР, яку 1 лют. 1926 перетворено на Киргизьку АСРР, а 5 груд. 1936 — Киргизьку РСР. У жовт. 1990 перейменовано на Киргизстан, від 5 трав. 1993 — Киргизьку Республіку. У 1920–30-ті рр. в К. відбувався швидкий розвиток промсті, починаючи від 1929 провадилася колективізація. Сталінські репресії 1937—38 знищили наук. та творчу інтелігенцію і священнослужителів. Киргиз. писемність зазнала змін: до поч. 20 ст. в її основі був араб. алфавіт, 1928 за основу взято латиницю, а 1941 її замінено кирилицею. У К. раніше ніж в ін. центральноазіатських республіках з’явилися демократ. інститути й виникла демократ. опозиція. 1988–91 було створено кілька масових політ. орг-цій, оформлених як партії та нар. рухи. 1990 сили опозиції об’єдналися в Киргизький демократ. рух. У жовт. 1990 А.Акаєв, президент АН Киргизької РСР, за підтримки опозиційних партій був обраний президентом країни. Однак фактична влада в країні продовжувала перебувати в руках компарт. номенклатури, лише після відставки 1-го секретаря ЦК Комуніст. партії Киргизії А.Масалієва у квіт. 1991 А.Акаєв отримав повний контроль над республікою. 31 серп. 1991 було проголошено незалежність К. 1995 А.Акаєв запропонував подовжити свої президентські повноваження до 2001, однак парламент наполіг на виборах, які відбулися 24 груд. 1995. А.Акаєв отримав 71 % голосів. 1998 парламент ухвалив рішення, яке дало змогу А.Акаєву балотуватися в груд. 2000 на третій президентський термін. Серйозні порушення з боку влади на парламентських виборах весною 2005 стали причиною масових громад. протестів, які очолила опозиція. Події отримали назву Тюльпанової революції. Президент А.Акаєв 4 квіт. 2005 подав у відставку. В. о. президента став лідер опозиційних сил К.Бакієв, 10 трав. цього ж року був обраний президентом.
289 КИРГИЗСТАН
К. — аграрно-індустріальна країна. Лише 33,9 % її нас. мешкає в містах. 2005 частка с.-г. сектора у ВВП склала 37,1 % (пром-сть — 21,9 %; послуги — 41 %), у с. госп-ві була зайнята половина працездатного нас. Основу с. госп-ва К. становить тваринництво. Експортуються бавовна і тютюн. К. багатий на корисні копалини, зокрема, кам’яне вугілля, сурму, ртуть, уран, цинк, олово, вольфрам, свинець, рідкоземельні метали. 1992 в Кумпторі знайдено поклади золота, заг. запаси якого складають 5,5 тис. т (7-ме місце у світі). 1992 уряд підписав контракт на розробку цього родовища з канад. гірничодобувною компанією «Комеко», а 1996 створено спільне киргизько-канад. підпр-во для видобутку корисних копалин — «Кумптор Ґолд оперейтинг компані». К. має також великі гідроресурси, що дає йому можливість експортувати електроенергію. Окрема увага приділяється підтримці й розвиткові важкої (верстатобудування, вир-во будматеріалів) та металообробної пром-сті. Розвал СРСР сильно вдарив по економіці республіки. Це спонукало уряд провести низку реформ, спрямованих на лібералізацію економіки. 1998 К. став першою країною Співдружності Незалежних Держав, що була прийнята у Світову організацію торгівлі. 2005 темп екон. росту становив 2 %, а ВВП на душу нас. склав 2100 дол. США. 40 % нас. країни на цей час жило за межею бідності. Історія взаємозв’язків українського й киргизького народів налічує століття. У давнину їх зв’язував т. зв. Степовий шлях —
північна гілка Великого шовкового шляху. Після прийняття киргизами рос. підданства в 60-х рр. 19 ст. тут з’явилися перші укр. поселення. Перепис 1897 показав, що на тер. К. налічувалося 18,6 тис. українців. Укр. переселенці сприяли прогресивним змінам у госпві К. (впровадження нових технологій обробітку землі, знарядь праці, сучасних сортів рослин, поява нових галузей госп-ва), що сприяло переходові місц. нас. до осілості. У передвоєн. період частка українців у нас. К. зросла: 1939 вона становила 9,4 % (137, 3 тис. осіб). 4/5 усіх українців зосереджувалося в містах — Бішкеку, Токмаку, Караколі та в долині р. Чу (нині Шу) й Іссик-Кульській улоговині. Приплив укр. емігрантів у 1-й пол. 20 ст. був зумовлений прискореною індустріалізацією республіки, що здійснювалася переважно шляхом залучення кваліфікованих робітників і спеціалістів з Росії та України. Українці й росіяни становили більшу частину працівників важкої пром-сті, машинобудування та виробничо-тех. інтелігенції. Після Другої світової війни потреби в кваліфікованій робочій силі забезпечувалися більшою мірою за рахунок місц. нас. Чисельність українців та їх питома вага в усьому нас. К. зменшилася: 1989 вона становила 2,5 % (108,3 тис. осіб). Урбанізованість і краща професійна підготовка тривалий час забезпечували українцям більш високий рівень оплати праці й матеріальних благ, ніж у місц. нас. 1990 в респ. парламенті було 11 депутатів-українців, а серед депутатів усіх рівнів — 286.
290 КИРЕЙ
В.Д. Кирейко.
А.П. Кириленко.
Слов’яни в К. становили, попри досить інтенсивні контакти з місц. нас., окрему ізольовану групу. 1998 лише 1 % українців вільно володіли киргиз. мовою. Соціальна й культ. близькість українців і росіян, їх спільне проживання у русифікованих містах, відсутність умов для нац.-культ. розвитку українців зумовили розмивання ідентичності етнічної українців та їх злиття з росіянами. Частка осіб, які вважали укр. мову рідною, з 97,1 % 1926 зменшилася до 34,1 % 1989. Становище українців істотно змінилося після 1990 зі здобуттям К. незалежності. Екон. криза позначилася насамперед на роботі пром. підпр-в, де була зайнята більшість укр. нас. К. Водночас українці постали перед необхідністю вивчення мови корінного нас. Хоча абсолютна більшість українців К. (87,9 схвалювали набуття республікою суверенітету, еміграційні настрої серед них зростали. Дані соціологічних досліджень свідчать, що 49,5 % українців вказали на випадки їх дискримінації за нац. ознакою. Протягом 1989—97 з країни виїхало 37,1 тис. українців, лишилося в країні — 71,2 тис. Еміграція висококваліфікованого нас., зокрема українців, стала однією з гол. причин вироб. паралічу на заводах і ф-ках країни. У К. існує консультативнодорадча рада з питань міжнац. відносин і нац. політики при президентові країни. К. приєднався до Рамкової конвенції про захист нац. меншин. Попри втрату поважною частиною українців К. своїх етнічних особливостей, у 1990-ті рр. відбулася активізація їх нац. життя. У К. діє укр. культ. центр «Берегиня», на держ. радіо виходить передача укр. мовою. Проте в організованому укр. русі бере участь лише незначна частина українців К. Дипломатичні відносини між Україною й К. встановлені 1992. У червні 1996 в Києві підписано «Договір про дружбу й співробітництво між Україною й Киргизстанською Республікою». Між обома країнами укладено низку угод про співробітництво в економіці, культ. і зовнішньополіт. сферах.
Літ.: Івченко О.Г. Україна в системі міжнародних відносин: історична ретроспектива та сучасний стан. К., 1997; Страны мира: Справочник. М., 1999; Трощинський В.П., Шевченко А.А. Українці в світі. «Україна крізь віки», т. 5. К., 1999; Джунушалиев Д. и др. Исторические этапы кыргызской государственности (III в. до н. э. — XIX в.). Бишкек, 2003. М.С. Бур’ян, Я.Л. Примаченко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КИРГИЗСТАН» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
схвалювали набуття республікою суверенітету, еміграційні настрої серед них зростали. Дані соціологічних досліджень свідчать, що 49,5 % українців вказали на випадки їх дискримінації за нац. ознакою. Протягом 1989—97 з країни виїхало 37,1 тис. українців, лишилося в країні — 71,2 тис. Еміграція висококваліфікованого нас., зокрема українців, стала однією з гол. причин вироб. паралічу на заводах і ф-ках країни. У К. існує консультативнодорадча рада з питань міжнац. відносин і нац. політики при президентові країни. К. приєднався до Рамкової конвенції про захист нац. меншин. Попри втрату поважною частиною українців К. своїх етнічних особливостей, у 1990-ті рр. відбулася активізація їх нац. життя. У К. діє укр. культ. центр «Берегиня», на держ. радіо виходить передача укр. мовою. Проте в організованому укр. русі бере участь лише незначна частина українців К. Дипломатичні відносини між Україною й К. встановлені 1992. У червні 1996 в Києві підписано «Договір про дружбу й співробітництво між Україною й Киргизстанською Республікою». Між обома країнами укладено низку угод про співробітництво в економіці, культ. і зовнішньополіт. сферах. 