КИЇВСЬКИЙ СВЯТО-МИКІЛЬСЬКИЙ ПУСТИННИЙ МОНАСТИР — правосл. чол. монастир на Печерську в Києві. Відомий з серед. 15 ст. Спочатку був розташов. на схилах Дніпра, у вкритій лісом місцевості (звідси його тогочасна назва Києво-Микільський Пустинний монастир — «пустинний», тобто «усамітнений»), що з 17 ст. знана як Аскольдова могила (див. Аскольдова могила). Наприкінці 17 ст. на плато, в урочищі Довга Нива (нині район пл. Слави), збудували новий монастирський бароковий ансамбль: він складався зі СвятоМикільського собору («Великий Микола», зведений 1690—94 коштом гетьмана І.Мазепи, архіт. Осип Старцев), дзвіниці (спочатку дерев’яна, 1750 замінена мурованою), трапезної зі Свято-Покровською церквою (бл. 1695—96) і келій. 1715 окремо від цього комплексу, на місці стовпа («слупа»; нині район Арсенальної пл.), що був дороговказом до старого монастиря, коштом кн. Д.Голіцина збудовано Свято-Микільську Слупську церкву («Малий Микола», храм належав монастиреві, але використовувався як парафіяльний). Після того, як ченці перейшли до Великого Миколи, стара дерев’яна церква на Аскольдовій
Київський СвятоКатерининський греко-сінайський монастир. Літографія 19 ст.
Могилі стала кладовищенською; 1810 за проектом А.Меленського на її місці збудовано ампірову церкву-ротонду; монастирське кладовище згодом перетворилося на місце поховання міськ. еліти. 1831 тер. навколо Великого Миколи відвели для потреб Київської фортеці, Свято-Микільський собор зробили гарнізонним (відтоді його називали військовим), у келіях розмістили казарми, а монастир переїхав до Малого Миколи, навколо якого було збудовано нові келії та дзвіницю. Від 1844 настоятелями обителі ставали за сумісництвом ректори Київ. духовної семінарії. 1919—30 Свято-Микільський собор належав Українській автокефальній православній церкві (1919 В.Липківський тут уперше відправив літургію укр. мовою). За рад. влади 1934 монастир було закрито, майже всі монастирські будівлі знищено. Трапезну розібрано на поч. 1960-х рр. Літ.: Закревский Н. Описание Киева. М., 1868; Геврик Т. Втрачені архітектурні пам’ятки Києва. НьюЙорк—К., 1991; Немировський О., Реутов А. Микільсько-Пустинний монастир. У вид.: Храми Києва (енциклопедія на компакт-диску). К., 2001. Д. Я.Вортман.
ком був Свято-Димитріївський монастир з однойменною церквою (збудована бл. 1062), заснований вел. кн. київ. Ізяславом Ярославичем на пошанування свого небесного покровителя св. Димитрія Солунського. Після монголо-татарської навали обитель почали іменувати за назвою найбільш вцілілої там церкви. В літопису під 1108 зафіксовано дату закладення вел. кн. київ. Святополком Ізяславичем на пн. від
Ансамбль Микільського монастиря. Фрагмент панорами «Перспект Києво-Печерської фортеці й частини форштату з московського боку». 1783. Свято-Микільська Слупська церква («Малий Микола»). Фото початку 20 ст.
Свято-Микільський (Військовий) собор («Великий Микола»). Фото початку 20 ст.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КИЇВСЬКИЙ СВЯТО-МИКІЛЬСЬКИЙ ПУСТИННИЙ МОНАСТИР» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
