КИЇВСЬКИЙ МЕЖИГІРСЬКИЙ СПАСО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ МОНАСТИР
КИЇВСЬКИЙ МЕЖИГІРСЬКИЙ СПАСО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ МОНАСТИР — правосл. чол. монастир, що знаходився неподалік від Вишгорода в мальовничій долині, що виходить до правого берега Дніпра. Перші документальні свідчення належать до поч. 16 ст. У 2-й пол. 16 ст. в монастирі діяли Спасо-Преображенська, Свято-Микільська та Петропавлівська церкви, була закладена печерна церква на Пекарницькій горі. З поширенням наприкінці 16 ст. унійства (див. Берестейська церковна унія 1596) монастир став одним із осередків антиунійної боротьби. 1610 одержав ставропігію з підпорядкуванням константиноп. патріарху (див. Константинопольський патріархат). У роки національної революції 1648—1676 та становлення Укр. козац. д-ви монастир отримав значні маєтності за універсалами гетьманів, а з входженням Лівобережної України як автономії до складу Рос. д-ви — і за грамотами царів. Значну підтримку надав монастиреві моск. патріарх Іоакім (Савєлов; 1674—90), колиш. межигірський чернець, який прийняв тут чернечий постриг (1652, за ін. даними 1655). 1687 була підтверджена ставропігія монастиря з підпорядкуванням моск. патріарху (див. Московський патріархат). 1690 коштом Іоакіма в обителі була зведена кам’яна Спасо-Преображенська церква. У 2-й пол. 17 ст. (після зруйнування Трахтемирівського монастиря) стає «військовим» монастирем Запорозької Січі (1672— 1709; та 1734—75); його ченці направляли церковнослужителів до січових церков і Самарського пустинного Свято-Миколаївського монастиря, які поширювали серед козаків реліг. мораль, духовну к-ру; утримували шпиталь для старих і немічних січовиків; приймали запорожців, які приходили на прощу, покаяння, послушництво і постриження в ченці; щорічно збирали милостиню на монастир; виконували різні доручення січової старшини та товариства.
У 18 ст. монастир мав розгалужене госп-во з млинами, озерами, гутами, шинками, володів селами і слободами, де проживало більше 3 тис. селян, які виконували дводенну панщину на монастир. Монастир став пантеоном відомих діячів Гетьманщини (тут були поховані, зокрема, білоцерківський і фастівський полк. С.Палій і подільський полк., згодом наказний гетьман О.Гоголь), а також, вірогідно, місцем укладання т. зв. Межигірського козацького літопису (1608—1700), що належав межигірському уставнику Іллі Кощаківському. За указом імп. Катерини II від 10 квіт. 1786 про секуляризацію церк. і монастирських земельних володінь К.-М.С.-П.м. було закрито, а маєтки відібрані в царську казну. 1798—1884 на тер. колиш. монастиря була розміщена Києво-Межигірська фаянсова ф-ка. 1885 монастир було відновлено. 26 берез. 1894 його перетворено на жін. та підпорядковано Києво-Покровському монастиреві. При ньому діяли церк.-парафіяльна та с.-г. школи. Проіснував до 1919. Літ.: Максимович М.А. Сказание о Межигорском монастыре. В кн.: Максимович М.А. Собрание сочинений, т. 2. К., 1865; Герасименко Н.О. Межигір’я: Сторінки історії. Заснування Межигірського монастиря. «Київська старовина», 1996, № 4/5; Історія Межигір’я. К., 2005. Н.О. Герасименко.
час Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945, у період гітлерівської окупації Києва від верес. 1941 до 6 листоп. 1943, за свідченням П.Гудакової-Кульженко, яка працювала дир. музею, 78 ящиків з експонатами музеїв рос., зх. та сх. мист-ва вивезені й загинули під Кенігсбергом (нині м. Калінінград, РФ).
259 КИЇВСЬКИЙ
Порцелянові тарілі, вироблені на КиєвоМежигірській фабриці. 19 ст.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КИЇВСЬКИЙ МЕЖИГІРСЬКИЙ СПАСО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ МОНАСТИР» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
