Здійснена військами Першого Українського фронту (до 20 жовт. — Воронезький фронт; команд. — ген. армії М.Ватутін) 3—13 листоп. Проводилася з метою визволення Києва. Захопивши в кін. верес. 1943 плацдарми на правому березі Дніпра, війська Червоної армії (див. Радянська армія) двічі протягом жовт. робили спроби пробитися до Києва. Гол. удар завдавався з пд., Букринського плацдарму, навколо якого було зосереджено 10 нім. д-зій, допоміжний — з пн., Лютізького плацдарму. Однак ці спроби виявилися безуспішними й коштували рад. військам бл. 240 тис. убитих солдатів і офіцерів. Тоді рішенням Ставки Верховного Головнокомандування гол. зусилля Воронезького фронту були переорієнтовані з Букринського на Лютізький плацдарм. Відповідно до цього плану із с. Великий Букрин (нині село Миронівського р-ну) у р-н с. Лютіж (нині село Вишгородського р-ну, обидва Київ. обл.) за кілька днів було таємно перекинуто частину військ, зокрема Третю гвардійську танкову армію. Для цього відповідні частини двічі переправлялися через Дніпро і здійснювали складні
Малаков Г. 6 листопада 1943 року. Ліногравюра з серії «Київ у грізний час». 1967.
марш-маневри в умовах осіннього роздоріжжя. Перед початком наступу на Київ 1-й Укр. фронт мав 50 д-зій, до 7 тис. гармат і мінометів, 675 танків, бл. 700 літаків. На боці противника було 33 д-зії, бл. 400 танків і 665 літаків. На початок операції радянські війська в цілому мали кількісну перевагу над противником, але не вирішальну, проте на напрямку гол. удару їхня перевага у танках та артилерії була багатократною. У свою чергу, нім. командування заздалегідь почало готувати Київ до тривалої оборони. Місто було розділене на три сектори, почалося спорудження опорних укріпрайонів. У наказі гол. командування групи армій «Південь» наголошувалося, що гарнізон повинен тримати оборону до останньої можливості, для цього мають бути використані всі резерви, у т. ч. людські. Готуючись до вуличних боїв, нім. командування 23 верес. віддало наказ відселити усіх киян за межі міста. 1 листоп. з р-ну Букринського плацдарму в напрямі на Київ перейшли у наступ 40-ва армія і Двадцять сьома армія (команд. — ген.-лейтенанти П.Жмаченко і С.Трофименко), які відволікли на себе частину сил ворога. Ранком 3 листоп. після потужної 40хвилинної артилер. підготовки (зі щільністю гармат 300 на 1 км) з Лютізького плацдарму війська фронту, підтримувані з повітря авіацією, перейшли у наступ. На кінець дня Верховний Головнокомандувач Й.Сталін віддав наказ оволодіти столицею України не пізніше 5—6 листоп. Наступного дня в дію було введено 3-тю гвард. танк. армію (команд. — ген.-лейтенант П.Рибалко). Танки йшли в бій з увімкненими фарами під ревище сирен. Попереду рухався полк танк. тральщиків, уперше задіяних для знешкодження мінних полів. Подолавши опір противника, танк. колона перетнула шосе Київ—Житомир. Побоюючись оточення, нім. командування стало спішно виводити з Києва війська. Але водночас, щоб не ослаблювати оборону, кинуло в бій свій резерв — дві танк. й одну моторизовану д-зії. Ніч з 5 на 6 листоп. стала ви-
рішальною в битві за Київ. Прориваючи ворожу оборону, воїни 51-го стрілец. і 5-го гвард. танк. корпусів з боку Подолу, Святошина і Солом’янки пробилися до центру міста. На 4-ту годину ранку 6 листоп. опір противника в Києві було подолано остаточно. Тоді ж військ. рада 1-го Укр. фронту доповіла Верховному Головнокоманд., що місто визволене від гітлерівських загарбників, а війська продовжують стрімко розвивати наступ. 7 листоп. гітлерівців вибили з м. Фастів, а 13 листоп. був визволений Житомир. На цьому К.н.о завершилася. Рад. війська розгромили 12 піх., 2 танк. і 1 моторизовану д-зії противника, вбитими і пораненими гітлерівці втратили 124 тис. солдатів і офіцерів. Втрати рад. військ були набагато більшими: під час форсування Дніпра та боїв на київ. напрямку загинуло 417 тис. солдатів і офіцерів. Літ.: Гречко А.А. Освобождение Киева. М., 1973; В битве за Киев: Воспоминания, очерки. К., 1983; История Киева, т. 3, кн. 1. К., 1985. М.В. Коваль.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КИЇВСЬКА НАСТУПАЛЬНА ОПЕРАЦІЯ 1943» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
