КИЇВСЬКА ЗЕМЛЯ — адм.-тер. одиниця Київської Русі. Будучи давнім політ. і територіальним ядром Русі, вона, на відміну від більшості ін. земель держави, не перетворилась на спадкову вотчину тієї чи ін. князівської сім’ї, а впродовж 12—13 ст. вважалася власністю великокнязівського столу і навіть загальнодинастичною спадщиною всього давньорус. князівського роду. Формування її тер. в основному завершилося в 2-й пол. 11 ст., коли згідно із заповітом Ярослава Мудрого давня Руська земля була поділена між Києвом, Черніговом і Переяславом. До київ. столу тоді відійшли володіння древлян, пд.зх. р-ни розселення дреговичів, полянське Правобережжя (див. Поляни), невелика смуга Лівобережжя, а також землі уличів у бас. Пд. Бугу. У часи удільної роздробленості її межі постійно змінювалися. Коли київ. стіл займали князі із династії черніг. Ольговичів, то, окрім К.з., вони утримували за собою В’ятицьку землю і частково Прип’ятське Лівобережжя, а коли київ. стіл займали представники роду Володимира Мономаха, то статус київ. володінь надавався також Посейм’ю і Туровській волості. Відбувалися і зворотні процеси: київ. волості роздавалися молодшим князям, князям-ізгоям, а нерідко і сильним удільним князям. Коли формування тер. К.з. більш-менш завершилося, її рубежі були такими: на Лівобережжі за Києвом лишилася невелика смуга (шириною 10—15 км) землі, що простягнулася від р. Десна до р. Трубіж; на правому березі пн. межа проходила по водорозділу Прип’яті, Березини (усі притоки Дніпра) й Німана, зх. — сягала Зх. Бугу, Горині (прит. Прип’яті, бас. Дніпра), пд.-зх. — лінії верхньої течії р. Пд. Буг і р. Случ (прит. Горині, бас. Дніпра), пд., яка була одночасно і кордоном д-ви, в 11 ст. простягалася вздовж р. Рось, а в 2-й пол. 12 ст. пересунулася до р. Тясмин (обидві прит. Дніпра). Географічно К.з. займала частину двох ландшафтних зон — лісової і лісостепової, тут протікали численні ріки, у т. ч. Дніпро з притоками і Пд. Буг, які зв’язували її з найвіддаленішими р-нами Русі, а також з міжнар. торг.
ринками. Усе це мало позитивне значення для розвитку її економіки. Однак у воєнно-стратегічному відношенні положення К.з. — вона межувала зі степом — не було вигідним: її пд. р-ни час від часу зазнавали вторгнень печенігів, торків, половців, що підривали економіку, відволікали нас. на боротьбу з нападниками. У цілому ж К.з. у 12—13 ст. становила собою один з найрозвиненіших і густонаселених регіонів Русі. У письмових джерелах згадуються бл. 80 її населених пунктів. Це великі міські центри, які розташувалися в лісостеповій смузі, а також міста-фортеці, сторожові застави, що боронили держ. рубежі Русі. Міста Київ, Вишгород, Білгород, Василів, Юр’єв, Вручий (див. Овруч), Іскоростень являли собою крупні загальнодерж. політ. й екон. осередки. У 12—13 ст. К.з. як загальнородова спадщина постійно перебувала в полі зору рус. князів. Одні з них обмежувалися претензіями на якусь її частину, т. зв. причастя, другі, які боролися за єдність рус. земель, пов’язували
успіхи своєї боротьби з володінням Києвом як символом такої єдності. Київ. стіл нерідко займали два князі з різних династичних ліній, роди яких змагалися за першість в Русі (див. Дуумвірати на Русі). Поступово Київ і К.з. стали об’єктом сюзеренітету колективного найсильніших рус. князів. Найпомітнішими політичними постатями на київському столі у 12—13 ст. були: Володимир Мономах (1113—25), Мстислав Великий (1125—32), Всеволод Ольгович (1139—46), Ізяслав Мстиславич (1146—54), Юрій Долгорукий (1154—57), Ростислав Мстиславич (1159—67), Святослав Всеволодич (1177—94) і Рюрик Ростиславич (1180—1202), Мстислав Романович (1214—23). Поразка рус. дружин 1223 на Калці (див. Калка, битва на річці 1223) стала переломним моментом у житті К.з. Монголи дійшли до Новгорода-Святополча (городище, розташов. за 1,5 км від с. Витачів Обухівського р-ну Київ. обл.; див. Витачів), спалили південнорус. міста-твердині по Росі і Дніпру, посіяли серед рус. людей жах і тривогу. Напередод-
ні навали орд Батия К.з. роздробилася на невеликі уділи, а Київ лишився без князя. Літ.: Толочко П.П. Киев и Киевская земля в эпоху феодальной раздробленности ХII—ХIII вв. К., 1980. П.П. Толочко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КИЇВСЬКА ЗЕМЛЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
