Кредитоспроможність позичальника та основні джерела інформації для її визначення
Під кредитоспроможністю позичальника розуміють здатність юридичної чи фізичної особи повністю й у зазначені терміни ви-конати всі умови кредитної угоди. Під платоспроможністю розуміють спроможність підприємст-ва своєчасно й повністю виконати свої платіжні зобов’язання, які випливають із кредитних та інших операцій грошового характе-ру, що мають певні терміни сплати. Аналіз платоспроможності підприємства доцільно здійснювати як за поточний, так і на про-гнозований період. Кредитоспроможність позичальника на відмі-ну від його платоспроможності не фіксує неплатежі за поточний період або на яку-небудь дату, а прогнозує його платоспромож-ність на найближчу перспективу. У світовій банківській практиці кредитоспроможність клієнта завжди була і залишається одним з основних критеріїв при ви-значенні доцільності встановлення кредитних відносин. Кредито-спроможність визначається не лише як можливість повернути основну суму боргу і проценти за ним, але й як бажання клієнта виконати свої обов’язки. Деякі економісти говорять, що кредитоспроможність — це якісна оцінка позичальника, яка дається банком до розв’язання питання про можливість та умови кредитування і дає змогу передбачити ймовірність своєчасного повернення позик та їх ефектив-ного використання. У процесі аналізу кредитоспроможності клієнта використову-ються такі методи аналізу: метод коефіцієнтів, метод групувань, метод порівнянь, рейтингові системи оцінки тощо. Вибір методу залежить від низки чинників: типу економічної системи, ступеня розвиненості ринкових відносин, особливості побудови балансу та інших форм звітності клієнта, галузевих особливостей, виду діяльності, характеру позичальника (підприємство, фізична осо-ба), форми власності. Широкого застосування як у вітчизняній так і в зарубіжній практиці набув метод коефіцієнтів, який дає змогу визначити ва-жливі показники діяльності клієнта. Кордони вивчення кредитоспроможності залежать від: — розміру позики; — терміну позики; — результатів минулої діяльності позичальника; — забезпечення кредиту (яка форма забезпечення використо-вується); — взаємини банку з клієнтом. Жодних твердих правил із цього приводу не існує, оскільки ко-жний клієнт, котрий подав кредитну заявку, може володіти специ-фічними особливостями, що вимагають більш детального вивчення. Банк може використовувати різні джерела інформації про кре-дитоспроможність потенційного позичальника: використання ка-рток на всіх вкладників і позичальників, якщо такі ведуться в ба-нку; отримання інформації із зовнішніх джерел; використання великої кількості довідкових і аналітичних звітів, при цьому в ді-ловому світі неухильно дотримуються правила передання конфі-денційної інформації (у США ці відносини регулюються «Етич-ним кодексом про обмін банками інформацією про кредитоспроможність комерційних фірм»). У вітчизняній практиці організації кредитування такого висо-коорганізованого і якісного джерела зовнішньої інформації про кредитоспроможність підприємств поки немає. Однак, якщо банк зацікавлений у підтвердженні достовірності окремих моментів діяльності потенційного позичальника, він (банк) може отримати зовнішню інформацію від інших банків, куди раніше звертався позичальник, від постачальників, покупців, конкурентів, органів податкової інспекції, а також шляхом вивчення архівів банку і фінансової преси. Основне джерело внутрішньої інформації — фінансові звіти позичальника (баланс, звіт про прибутки і збитки). Розрахунок різних коефіцієнтів на основі цих звітів дає змогу глибше про-аналізувати справжній стан справ потенційного позичальника, оцінити перспективи його розвитку і здатність погасити позику. Нарівні з цим вивчається репутація позичальника, його чесність, порядність, взаємовідносини з іншими банками, компетентність ке-рівників, досвід і знання справи, потенційні можливості, особистий фінансовий стан позичальника, ринкова вартість підприємства. Банківські працівники, котрі ухвалюють рішення про креди-тування, приймають відразу три рішення: — виявлення/оцінка ризику; — мінімізація/уникнення ризику; — компенсація ризику. По-перше, необхідно виявити ризик (і, якщо можливо, оціни-ти ймовірність виникнення цього ризику). По-друге, треба мінімізувати або уникнути ризику взагалі (прийняти заставу або застрахувати кредит). По-третє, банкір намагається отримати компенсацію за ризик, стягуючи комісійні, проценти та визначаючи інші умови надання кредиту. На практиці всі ці три рішення — частини одного рішення: видати кредит чи ні. Можливий і третій варіант: видати тільки частину необхідної суми або внести поправки в заявку про на-дання кредиту і видати позику на інших умовах. Основними критеріями оцінки банком кредитоспроможності по-зичальників є показники, що характеризують ліквідність балансу.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Кредитоспроможність позичальника та основні джерела інформації для її визначення» з дисципліни «Гроші та кредит»
