КАЧУРОВСЬКИЙ Ігор Васильович (псевдоніми — Андрій Вересень, Франсуаза d’Ервіль, Ігор Некостецький, Хведосій Чичка, Юлій Тирса (спільно з М.Баланович), Свирид Чичка (спільно з
Б.Грибінським), на радіо «Свобода» — пасічник Панас Карпович; н. 01.09.1918) — поет, прозаїк, публіцист, літературознавець. Д-р філософії, педагог. Чл.-засн. об’єднання укр. письменників на еміграції «Слово», чл. Спілки аргентинських письменників і Спілки письменників України (1992). Н. в м. Ніжин у сім’ї юриста, колиш. пом. держ. секретаря Української Центральної Ради. Перші 10 років прожив в оселі матері в с. Крути (нині село Козелецького р-ну Черніг. обл.). Через переслідування влади родина потайки дісталася м. Курськ (нині місто в РФ). Там К. закінчив школу і пед. ін-т (1941), де викладали «опальні» професори (Б.Ярхо, П.Одарченко та ін.). В роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941— 1945 родина повернулася в Україну, згодом рушила на Захід (1943); з 1944 перебувала в австрійс. таборах переміщених осіб (Шпітталь, Віллях). 1946 в укр. газ. «Останні новини» (м. Зальцбург, Австрія) з’явилася перша публікація К. — вірш «Як це добре, що ти не зі мною». Перша зб. поезій — «Над світлим джерелом» (Зальцбург, 1948). Того ж року родина переїхала до Аргентини, де К. довгі роки працював чорноробом на припортовій залізниці Буенос-Айреса. Опанувавши іспан. мову, став слухачем Графотех. [літ.] ін-ту (1958—62). 1963—64 — викладач давньої укр. літ. і старослов’ян. мови на курсах славістики при Катол. ун-ті, 1968 — рос. літ. на курсах при ун-ті Дель Сальвадор (Спасителя). Один із чл.-засн. Спілки науковців, літераторів і митців Аргентини, співробітник журналів «Мітла» і «Пороги». Одружився з Лідією — дочкою художників Б.Крюкова і О.Гурської, 1969 виїхав до Мюнхена (ФРН). Як літ. оглядач укр. редакції радіо «Свобода» підготував у 1970— 80-х рр. понад 2 тис. передач. Одночасно захистив докторську дис. в Українському вільному університеті про давні слов’ян. вірування, став його викл. (1979) і проф. (1982). У поезії К. продовжує традиції укр. неокласиків в плані витонченості, оригінальної образності, вільного володіння всіма формами віршування (зб. «Надвечір’я», «Свічада вічності»
(1990) та ін.). За лірику отримав премію ім. В.Свідзинського (2005). Прозовий доробок К. складають дилогія «Шлях невідомого» (1956) і «Дім над кручею» (1966) та повість «Залізний куркуль» (1959). Теоретик і практик перекладу загалом з 20 мов світу: з оригіналу — рос., білорус., італ., іспанської, лат., польс., нім., португальської, франц.; з підрядників — з китайс., новогрец., вірм. та ін. Переклади творів укр. поетів рос. мовою (неокласиків, Л.Первомайського, М.Рильського, Л.Костенко та ін.) зібрано в кн. «Окно в украинскую поэзию» (1997). За перекладацьку діяльність отримав премію ім. М.Рильського (1994). В теор. та літ.-критичних працях К. плідно розвиває ідеї Д.Чижевського; автор монографій і підручників з віршознавства, стилістики, генерики (історії літ. жанрів). За фундаментальну панораму укр. емігрантської літ. «Променисті сильвети» (2002) удостоєний Держ. премії України ім. Т.Шевченка (2006). Упорядник (разом з В.Яневим) 1-го т. «Хрестоматії української релігійної літератури. Поезія» (1988), збірок «Італія в українській поезії» (1999), «Задзеркалля» (разом з В.Шевчуком). Колосальна ерудиція і бездоганний смак К. ввели його творчі здобутки до скарбниці світ. к-ри. Окремі твори К. перекладено рос. мовою Л.Алексєєвою, англ. його перекладали Ватсон Кіркконнелл та Ю.Ткач; численні літературознавчі розвідки написані К. нім. і франц. мовами. 1994 К. перебував в Україні, прочитав кілька лекцій про літ. діаспори для студентів Києва і Ніжина, провів творчі вечори в Полтаві та Харкові. Друкується в журналах «Визвольний шлях», «Всесвіт», «Київ», «Сучасність», «Хроніка—2000» та ін. Творчість К. вивчають у середніх та вищих навч. закладах України. Тв.: В далекій гавані. Буенос-Айрес, 1956; Строфіка. Мюнхен, 1967; Прозріння: Поезії. Поеми. Статті. Балтимор—Торонто, 1978; Петрарка Ф. Вибране [переклади]. Мюнхен, 1982; Фоніка. Мюнхен, 1984; Нарис компаративної метрики. Мюнхен, 1985; Золота галузка: Антологія іберійської та іберо-американської поезії. Буенос-Айрес—Мюнхен, 1991; Гумор української еміграції. «Сучасність», 1992, № 10; Поезії. «Хроніка — 2000», 1993, № 3/4; Дім над кру-
чею. К., 1994; Метрика. К., 1994; Основи аналізу мовних форм (Стилістика). Мюнхен—Ніжин, 1994; Основи аналізу мовних форм, ч. 2. Фігури і тропи. К., 1995; Село: Поема. Осінні різноцвіття: Лірика 1990—2000 рр. К., 2000; Стежка крізь безмір: Сто німецьких поезій (750—1950). Париж, 2000; Променисті сильвети: Лекції, доповіді, статті, есеї, розвідки. Мюнхен, 2002; Генерика і архітектоніка, кн. 1. Література європейського Середньовіччя. К., 2005; Листування митрополита Іларіона (Огієнка). К., 2006; Село в безодні: Поема. 4 вид., доп. К., 2006. Літ.: Чуб Д. Творчість Ігоря Качуровського. В кн.: Чуб Д. У дзеркалі життя і літератури. Мельбурн, 1982; Славутич Я. Українська література в Канаді. Едмонтон, 1992; Астаф’єв О. Одіссея Ігоря Качуровського. «Чернігів», 1993, № 1; Покальчук Ю. Самоцвіти Ігоря Качуровського. «Всесвіт», 1993, № 2; Слабошпицький М. «Пройди усі шляхи, що має їх життя...». «Хроніка — 2000», 1993, № 3/4; Астаф’єв О. Життя і творчість Ігоря Качуровського. Ніжин, 1994; Салига Т. Послідовник неокласиків: Розмова з І.Качуровським. «Дзвін», 1994, № 1; Гордасевич Г. Сьомий з лебединого грона. «Вітчизна», 1995, № 9/10; Те саме. «Визвольний шлях», 1995, № 5, 6; Астаф’єв О. Перекладацький доробок Ігоря Качуровського. «Літературний Чернігів», 1996, № 9; Його ж. Таємниця особистості: Ігорю Качуровському — 80. «Літературна Україна», 1998, 3 верес.; Нитченко Д. Універсальний талант Ігоря Качуровського. Там само, 1998, 29 жовт.; Астаф’єв О. Ігор Качуровський — теоретик літератури і критик. «Просвіта», 1998, 3 листоп.; Сорока П. Психологічна проза Ігоря Качуровського. Тернопіль, 1998; Дзюба І. Вірність собі. «Сучасність», 2000, № 11; Тарнашинська Л. Закон піраміди. К., 2001; Степовик Д. Дослідження Ігорем Качуровським української релігійної поезії. «Сучасність», 2004, № 10; Стріха М. Ігор Качуровський — перекладач Франческо Петрарки. Там само; Матеріали «Круглого столу». Там само, № 9—10; Сідак Н., Леськів Б. Він дивує і захоплює нас. «Літературна Україна», 2005, 3 листоп. Г.П. Герасимова.
Мічиганському та Каліфорнійському ун-тах. Від 1943 працював в ун-ті Берклі під кер-вом видатного хіміка Дж.-Н.Льюїса. Опублікував низку праць з теорії хімічних реакцій плутонію. Зробив значний внесок у розвиток молекулярної електронної спектроскопії та молекулярної фотохімії, сформулював низку принципів, що отримали визнання і названі «правилами Каші». За досягнення в науці нагороджений медаллю Джорджа Портера та медаллю Роберта Муллінера, а також удостоєний 5-ти нац. нагород США. 1979—84 за призначенням президента США Дж.Картера був чл. нац. Ради з науки. Був проф. і деканом факультету хімії Флоридського ун-ту. Після відкриття заснованого ним же Ін-ту молекулярної біофізики при ун-ті штату Флорида є його директором. Літ.: Демченко О. Той самий Михайло Каша. «Україна», 1990, № 33; Демченко О. Michael Kasha — американець українського походження. «Вісник АН УРСР», 1990, № 10. В.Г. Абліцов.
став почесним урядом у воєводстві: його посідання відкривало доступ до сенату. У владній ієрархії земських урядів уряд К. стояв відразу після уряду воєводи. Поміж собою К. поділялися на «великих» (К. найзначніших міст, центрів воєводств, вони мали почесні місця в сенаті) та «менших» (К. повітових містечок, вони не мали окремих крісел у радній залі сенату). Після Люблінської унії 1569 в кожному воєводстві, що було створене на теренах інкорпорованих укр. земель, було запроваджено по одному уряду К., що мали такий само статус, як і статус польс. «великого» (ген.) К. Як правило, ці уряди посідали впливові князі й пани (так, в укр. воєводствах каштелянами були, зокрема, представники родів князів Заславських, Вишневецьких, Сангушків, панів Семашків, Гойських). З часом, після утворення нових укр. воєводств, кількість К. в укр. землях дещо зросла: 1639 з’явився уряд черніг. К., а 1775 — житомир. і овруцького. Літ.: Kutrzeba S. Historia ustroju Polski w zarysie, t. 1—2. Lw\w, 1920— 21; Brukner A. Encyklopedia staropolska, t. 1. Warszawa, 1939; Sysyn F.E. Between Poland and the Ukraine. The Dilemma of Adam Kysil. 1600—1653. Cambridge, Massachusetts, 1985; Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця ХIV до середини ХVII ст. (Волинь і Центральна Україна). К., 1993; Bardach J. та ін. Historia ustroju i prawa polskiego. Warszawa, 1996. П.М. Сас.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КАЧУРОВСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
