КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ (до 1795 — Кам’янець, Кам’янець Подільський, 1795—1944 — Кам’янець-Подільськ) — місто обласного підпорядкування Хмельницької області, райцентр. Розташов. на р. Смотрич за 20 км до її впадіння в р. Дністер. Залізнична станція. Нас. 100 тис. осіб (2006). За археол. джерелами, виникнення Кам’янця датується кін. 12 — поч. 13 ст. В ті часи він входив до складу Галицько-Волинського князівства. Після битви військ Литви з ординцями, що відбулася на р. Сині Води (ліва притока Пд. Бугу; див. Синьоводська битва 1362), Поділля перейшло під владу Великого князівства Литовського. Утверджуючись у краї, князі Коріятовичі (племінники вел. кн. литов. Ольгерда) почали відбудовувати міста, їхні укріплення і села, серед яких був і Кам’янець. Від 60-х рр. 14 ст. столицею Подільської землі при Коріятовичах було м. Смотрич, а з поч. 70-х рр. — Кам’янець. 1374 Юрій і Олександр Коріятовичі надали місту грамоту на самоврядування. Поступово в його сусп. і громад. життя, управління, судочинство та містобудування почали проникати західноєвроп. норми. На той час у Кам’янці склалося двоцентрове управління: одним із його адм. центрів
56 КАМ’ЯНЕЦЬ
був замок, ін. — місто. Замок слугував місцеперебуванням князя, який управляв усім Подільським князівством, а місто — війта, який керував міськ. громадою. Грамота 1374 засвідчує, що «зем’ян, бояр і слуг князівських повинен судити князь на замку», а міщани мали право «судитися своїм правом і своїми райцями». За етнічною приналежністю нас. Кам’янця в ті часи переважно було рус. (укр.). Окрім українців, тут мешкали вірмени, литовці, поляки, молдовани й поодинокі представники ін. народів. Замок розміщувався на мисі, а місто — на п-ові (пл. понад 120 га), утвореному каньйоном (глибиною до 40 м) р. Смотрич. До
Кам’янця тяжіла велика с.-г. округа, розміри якої сягали 200 ланів землі. Згідно з описом 1494, замок мав видовжену мисоподібну форму, а його укріплення (башти та стіни) були здебільшого дерев’яними й частково кам’яно-земляними. Між містом і замком (відносно міста він розташов. на зх.) через каньйон, що їх розділяв, був перекинутий дерев’яний міст, що опирався на кам’яні стовпи. Гол. композиційним осередком міста, навколо якого формувалася його планувальна структура, був майдан-ринок (нині це сх. ч. сучасного Вірм. ринку) із храмом на честь св. Параскеви П’ятниці (нині це тер. двору ко-
лиш. приміщення Рус. ратуші (з 1658 по 1670), по вул. П’ятницькій, 9). Від майдану-ринку на пн. і пд., сх. і зх. розгалужувалися вулиці, що вели до міськ. воріт. На ринку розташовувалися сукенниці, крамниці шевців, хлібників, різників, лазня. Майдан слугував місцем проведення не лише місц. торгів, а й міжнар. ярмарків. Від 14 ст. зі Львова через Кам’янець до Криму тягнувся Татар. торг. шлях, що починався в Кракові (Польща) й проходив через Ярослав (Польща), Львів, Галицьку землю, Поділля до Кам’янця, а від нього лівим берегом Дністра до Білгорода (нині м. Білгород-Дністровський), де розгалужувався на мор. і суходільний (через Перекоп), які спрямовувалися до Кафи (нині м. Феодосія). Ін. відомим торг. шляхом, який сполучав місто з Молдавським князівством, Балканами, Османською імперією та країнами Сходу, був Молдов. шлях. З Кам’янця він тягнувся до Хотина, а потім розгалужувався. Відомо, що 1375 кн. Олександр Коріятович надав право краківським купцям вільно торгувати з Кам’янцем та з ін. містами Поділля. Аналогічний привілей місту був наданий 17 квіт. 1385 і кн. Костянтином Коріятовичем. За князювання останнього в подільській землі карбувалася своя монета. Окрім західноєвроп., на ярмарки до Кам’янця приїжджали молдов., крим. та італ. купці. В зовн. політиці князі Коріятовичі намагалися проводити незалежну від литов. великого князя політику, формуючи добросусідські відносини з Угорщиною, Польщею, Молдав. князівством тощо. Для посилення своєї влади в місті й у князівстві Коріятовичі вміло підпорядковували собі місц. знать, котру щедро наділяли землею. За часів князювання Коріятовичів на Поділля почав проникати католицизм. Так, 1370 у Кам’янці почав функціонувати домініканський чернечий орден (див. Католицькі чернечі ордени), був заснований і монастир, а незабаром і францисканці заснували в місті монастир. Римський папа 1378 видав кн. Олександру Коріятовичу буллу на заснування в Кам’янці катол. єпископії. Поділля підпорядковувалося Великому князівству Литов. до
1430 (тимчасово, 1404—10, — Короні Польській). Наприкінці 1430, коли помер вел. кн. литов. Вітовт, польс. панство, яке було прихильне до короля польс. і верховного кн. литов. Владислава II Ягайла, змовилося з кам’янецьким катол. єпископом Павлом, колиш. кам’янецьким старостою Грицьком Кірдієвичем, шляхтичами Бучацькими й подільською прозахідно налаштованою шляхтою, підійшло до Кам’янця і хитрощами його захопило. 1432 подільський староста Теодор Бучацький склав присягу на вірність польс. королю Владиславу II Ягайлу та його синам, після чого король передав йому в управління кам’янецький замок. Того ж року Кам’янцю було підтверджено магдебурзьке право. 1434 Кам’янець остаточно перейшов під владу польс. короля, був наділений функціями гол. міста Подільського воєводства, Кам’янецького пов. і одноіменного староства. У місті засідав подільський сеймик (див. Шляхетські сеймики), почали діяти гродський суд та земський суд, три магістрати (рус., вірм. і польс.). Від 1463 місто стає королівським. Від 1434 до 1672 Кам’янець було перетворено на неприступний для тих часів оборонний форпост. Замок було реконструйовано в кам’яний, для його прикриття із зх. боку, тобто з боку поля, 1617 було споруджено ще один кам’яно-земляний замок, який стали називати Новим (Нова фортеця), на відміну від більш давнього замку, що почав іменуватися Старим (Стара фортеця). У 1-й пол. 17 ст. містобудівники для сполучення замків з містом звели кам’яний арковий (Замковий) міст. Оборонні укріплення зводилися й навколо міста: Рус. і Польс. брами, Баторієва (Кушнірська), Гончарська, Різницька, Слюсарська, Захаржевського або Турецька (збереглись до нашого часу) башти, Вірм. бастіон, кілька кам’яних стін і земляні вали, що оточували півострів по периметру. Кожне з цих укріплень було витвором оборонного та військ.-інженерного мист-ва. Зокрема, Руська і Польська («Ляцька») брами, які розміщувалися безпосередньо у каньйоні, відповідно в пд.-зх. та пн.-зх. його
частинах, складалися з кам’яних башт, стін, барбаканів та шлюзів і повністю перекривали долину річки, майже унеможливлюючи несанкціонований доступ до міста. Від серед. 15 ст. осн. композиційними центрами планувальної структури міста були майдани-ринки рус., польс. і вірм. громад. Рус. ринок прямокутної форми з ратушею в центрі і храмом св. Михайла був заново створений у пн.-сх. ч. п-ова, Польс. — у центрі міста, а Вірм. — у пд. ч., там, де раніше був давній загальноміський руський. Кожен із ринків мав свою ратушу, де засідала лава на чолі з війтом, який організовував життя громади, стежив за містобудівними нормами, судочинством, торгівлею, збором податків, ремеслами, обороною міста тощо. Раду, яку очолював бурмистер, мала лише польс. громада. Найдавніші відомості про термін «руський магістрат» у Коронній метриці виявлені за 1553. Саме тоді польс. король Сигізмунд II Август дозволив українцям Кам’янця виготовляти та продавати горілку, щоб на виручені від неї гроші вони могли сплачувати підводну повинність. Війт укр. громади зобов’язаний був «кожний рік подавати звіт руському магістрату і народу про прибутки та витрати всієї суми». До Рус. ринку з Польс. і Вірм. ринків тягнулися вулиці Татарська, Троїцька, Зарванська, Домініканська і П’ятницька, а з пн. його захищали кам’яні мури та
Кушнірська башта (зведена 1585, реконструйована 1785). У прилеглих до ринку кварталах рус. громади діяли Свято-Троїцький, святих апостолів Петра і Павла, Успіння Пресвятої Богородиці та ін. храми. Рус. ринок проіснував до поч. 17 ст. 1658 укр. громада отримала від польс. короля Яна II Казимира Ваза для своєї ратуші кам’яницю Киріака, котра знаходилася в сх. ч. Вірм. ринку. Однак уже з 1670 укр. громада в місті була підпорядкована польс. магістратові.
57 КАМ’ЯНЕЦЬ
Польс. ринок почав діяти в Кам’янці з 1452. Навколо нього, а також у зх. та пн.-зх. напрямках велася забудова польс. кварталів. Окрім поляків, тут скуповували собі садиби вірмени, хоча більша частина вірм. громади мешкала біля колиш. (Старого) Рус. ринку та на міськ. валу. Для майдану-ринку польс. громади з часу його організації й до кін. 18 ст. характерними були норми західноєвроп. міст, що виникали у 12—15 ст.
Кам’янецьПодільський. Хрестовоздвиженська церква. 1799— 1801 роки. Фото початку 21 ст.
Кам’янець-Подільськ. Гравюра кінця 19 ст.
58 КАМ’ЯНЕЦЬ
Гол. архіт. домінантою у формуванні ансамблю ринку була ратуша, вона розташов. в пд.-зх. кутку середринкового кварталу. Ратуша символізувала центр цивільного та громад. життя міста, осередок самоуправління громади (упродовж 15—17 ст. — польс., а у 18 ст. — укр.-польс.), де відбувалися засідання за присутністю війта, лавників, бурмистрів, райців, членів ради сорока мужів та ін. Ратуша польс. громади в одній із кам’янецьких магістратських книг згадується вже 1482. З часу зведення споруди й до кін. 18 ст. її підземні приміщення використовувалися як в’язниця. Перед ратушею із зх. боку в 16— 18 ст. стояв «стовп ганьби», а на поч. 18 ст. з пд.-зх. боку було вимурувано міськ. колодязь.
Кам’янецьПодільський. Руська брама 16—18 ст. Фото початку 21 ст.
Кам’янецьПодільський. Замковий міст 16—18 ст. Фото початку 21 ст.
Забудова Польс. ринку мала два периметри. Перший із них — безпосередньо навколо ратуші — у 1700 був поділений на 18 садиб-ділянок, де розташовувалися міська важниця, 24 крамниці та кілька житлових будинків. Другий, великий, периметр налічував 54 садиби. У пн.-зх. куті ринку розташовувалися садиба та цвинтар ко-
стелу святих апостолів Петра і Павла. В останній чв. 18 ст. на його тер. з ринку можна було потрапити через Тріумфальну арку, зведену 1781 у зв’язку з відвідинами Кам’янця королем Станіславом-Августом Понятовським. Вірм. ринок мав форму витягнутого по лінії сх.—зх. прямокутника (35Ч250 м); його гол. архіт. спорудами були: ратуша, храми — Свято-Миколаївський з дзвіницею та св. пророка і хрестителя Іоанна Предтечі, домініканський костел і монастир, садиба подільських старост, арсенал, костел тринітаріїв, Казематна башта, палац коменданта тощо. Окрім ринку, вірм. громаді в межах міста належали квартали, де мешкали вірм. сім’ї, а також прилеглі оборонні укріплення та передмістя. Від Вірм. ринку плато п-ова поступово понижувалося в пд. напрямку, утворюючи малі, а то й великі тераси. Відповідно до рельєфу формувалися вулиці та провулки, а також квартали й житлові дільниці. У межах рус. і вірм. кварталів протягом 16—17 ст. були Гончарна, Різницька та Кравецька башти (вони розташовувалися на пд.-сх. боці п-ова над скелею), безіменні міські ворота на перепаді двох терас по вул. Довгій (на їхньому місці в 1780-х рр. були збудовані військ. казарми — умовно, фортечні казарми), земляний вал уздовж вул. Довгої, Руська брама, Вірм. бастіон з боку замку, шанець на Вірм. ринку. У 15—17 cт. Кам’янець за чисельністю мешканців був одним з найбільших міст України: у 1580-х рр. в місті, передмістях та замку, згідно з писемними джерелами, мешкало понад 6 тис. осіб, 1629 — 7,5 тис., а в серед. 17 ст. — бл. 10,5 тис. У цей період в Кам’янці існували 3 громади (рус., польс., вірм.), кожна з них управлялася своїми війтами, які керувалися нормами судочинства цих громад, мала свої окремі та змішані цехи ремісників, купців та ін. Міжнар. і внутр. торгівля Кам’янця 15—18 ст. велася в рамках численних регламентацій, гол. серед яких були право складу, дорожний примус і митна система. Гостинці з Кам’янця тягнулися до міст Угорщини, Польщі, Литви, Білорусії, Московщи-
Кам’янець-Подільський. Підронделева брама 17—18 ст. Фото початку 21 ст.
Кам’янець-Подільський. Кушнірська башта 16—18 ст. Фото початку 21 ст.
ни, Криму, Волощини, Молдови, Туреччини, Персії та ін. д-в. 15—18 ст. у Кам’янці проводилися 3 щорічні міжнар. ярмарки. Перша відкривалася на св. Войцеха і діяла з 24 квіт. впродовж 5 тижнів. Друга розпочиналася на Різдво Пресвятої Богородиці (8 верес. за ст. ст.) і тривала півтора тижня. Третя, листопадова, — розпочиналася у день пошанування св. апостола Андрія Первозванного (30 листоп. за ст. ст.) і тривала 4 тижні. Протягом 15—18 ст. Кам’янець був відомим ремісничим осередком України. Податкові документи 1583 свідчать, що в місті діяли 18 цехів, які об’єднували 591 ремісника. В архіві Кам’янця було виявлено (П.Клименком) і введено до наук. обігу «Цехову книгу бондарів, стельмахів, колодіїв, столярів міста Кам’янця-Подільського від 1601 до 1803 рр.» та «Цехову книгу кушнірів XVIII ст.». У 15—18 ст. Кам’янець розвивався й як культ. осередок Ук-
раїни. З містом тих часів пов’язана діяльність культ.-освіт. діячів І. Кам’янчанина та Г.Смотрицького. Тут працювали писці рус. громади, які підготували книгу Євангеліє (16 ст.; нині зберігається в експозиції істор. музею К.-П.). Відомими в Кам’янці були вірм. культ.-освіт. діячі: Ісаак, Хачерес, Ованес, Агоп, Степанос Рошка та ін. Так, переписувач рукописних текстів Хачерес тер Авксент на замовлення однієї мешканки Ясс (нині місто в Румунії), 1579 р. переписав Четьї мінеї. Збереглася рукописна книга Хачереса із 10-ма главами кодексу Мхітара Гоша — «Судебника польських вірмен». Особливу цінність у культ. спадщині Кам’янця становить «Кам’янецька хроніка», яка вміщує в собі кілька хронік 1430—1652. Її авторами були: кам’янецький протоієрей Ованес, його син Григор та онуки — священики Авксент і Агоп. У Хроніці є цінні відомості про Кам’янець, Поділля, Польщу і Хотинську війну 1621. Детальний опис Хотинської війни 1621 подав кам’янчанин Іоаннес (17 ст.) у праці «Історія Хотинської війни». Степанос Рошка уклав «Граматику вірменську», «Новий словник вірменської мови», «Хроніку» та ін. тв. З пам’ятками культової та оборонної арх-ри міста 15—18 ст. пов’язані імена Каміліуса, Іова Претвича, Теофіла Шомберга, Яна де Вітте (див. І.Вітт) та ін. Цінні свідчення про Кам’янець залишили посол Франції, Англії і Бургундії Ж. де Лануа (1386—1462); польс. хроністи Я.Длугош (15 ст.), М.Кромер та М.Стрийковський (16 ст.); франц. дослідник і археолог Б. де Віженер; італійці Дж. Ботеро та Ол.Гваньїні (70-ті рр. 16 ст.); посол австрійс. цісаря Рудольфа II до укр. козаків Е.Лясота (кін. 16 ст.); моск. мандрівник і реліг. діяч Трифон Коробейников (кін. 16 ст.); посол герм. імп. Леопольда I Габсбурга в Москві А.Майєрберг (50—60-ті рр. 17 ст.); турец. мандрівник Евлія Челебі (50-ті рр. 17 ст.); дворянин з Фрісландії У. фон Вердум (поч. 70-х рр. 17 ст.); турец. чауш Ельхаджа Мехмед (70-ті рр. 17 ст.); ірландський учений-медик Б.О’Коннор (особистий лікар англ. посла в Поль-
Кам’янець-Подільський. Храм св. Петра 16—19 ст. Фото початку 21 ст.
лів Петра і Павла, що слугував тоді мечеттю. Турки реконструювали й відбудували Старий та Новий замки, Замковий міст, Турецьку (Захаржевського) башту із зх. боку Старого міста, звели бастіони в його межах: св. Трійці, бастіон у тилу садиби правосл. храму св. Петра і Павла, на Вірм. ринку тощо. Проте в екон. і культ. відношеннях Кам’янець занепав. Боротьба між Польщею і Туреччиною за Поділля тривала до кін. 1690-х рр. і закінчилася після перемоги «Священної ліги» над Осман. імперією. Згідно з умовами Карловицького мирного договору 1699 (див. Карловицький конгрес 1698—1699) Кам’янець і Поділля вернулися під владу Речі
59 КАМ’ЯНЕЦЬ
Кам’янецьПодільський. Міський колодязь 18 ст. Фото початку 21 ст.
щі лорда Рочестера — 90-ті рр. 17 ст.), франц. художник Ж.Мюнц (80-ті рр. 18 ст.), голл. військ. інж. Ф. де Волан (див. Ф.Деволан; 80-ті рр. 18 ст.). У роки національної революції 1648—1676 укр. козац. армію на чолі з Б.Хмельницьким особливо активно на Поділлі підтримували загони місц. опришків (левенців). Наприкінці серп. — на поч. верес. 1648 вони провели перші військ. операції з метою захоплення Кам’янця, однак ця спроба була невдалою. В листоп. цього ж року опришки поновлюють спроби оволодіти містом. Український гетьман звернувся до його мешканців з вимогою виплатити викуп, проте цього не сталося. Невдовзі між Б.Хмельницьким і польс. королем Яном II Казимиром Ваза було укладено перемир’я. Прагнення українських військ та опришків оволодіти Кам’янцем у 1649, 1651, 1652 та 1655 виявилися також безуспішними. У ході війни між Річчю Посполитою та Осман. імперією, після вибуху в новій Західній башті в Старому замку, 30 серп. 1672 в місто ввійшли турки. Згідно з Бучацьким мирним договором 1672 Подільське воєводство зі своєю столицею Кам’янцем відійшло до Туреччини. Місто стало адм. центром Кам’янецького ейялету. Поділля перебувало в складі Осман. імперії 27 років. Найбільш відомою пам’яткою арх-ри, котра збереглася з тих часів до наших днів, є мінарет, зведений у 1670ті рр. біля костелу святих апосто-
Посполитої. Місто знову стає центром Подільського воєводства, Кам’янецького пов. та староства. На поч. 18 ст. економіка міста перебувала в стані кризи. Опис 1700 засвідчує, що на той час тут налічувалося лише бл. 100 (із 1500 на серед. 17 ст.) уцілілих житлових будівель. Задля відро-
Кам’янецьПодільський. Залишки Польської брами 16—18 ст. Фото початку 21 ст. Кам’янець Подільський. Гравюра художника К. Томашевича 1673—1679.
60 КАМ’ЯНЕЦЬ
дження ремесел, промислів, торгівлі на поч. 1703 в Кам’янці відновлюються 3 щорічні ярмарки. Ці привілеї місту підтверджувалися і 1765. У 2-й пол. 18 ст. активізувалася торгівля Кам’янця з містами Європи, з Осман. імперією та Російською імперією. Основу екон. життя міста становили торгівля та ремесло. 1702 в Кам’янці діяли цехи чоботарів і шкіряників. 1712 були затверджені цехи майстрів з вир-ва металевих виробів: золотницький, конвісарський, гафтарський, людвісарський, бляхарський і гуслярський. Невдовзі відновили свою діяльність цехи бондарів, стельмахів, шевців, кушнірів, колодіїв і столярів. 1724 магістрат затвердив статут цеху кравців, підтверджений потім польс. королем Августом II Фридериком Сильним. З часом цех кравців розпався на декілька: цех кравців, цех з вир-ва одягу для представників культу, цех, що мав право ставити підкладку під капелюхи тощо. В Кам’янці існував
Кам’янецьПодільський. Ратуша руського магістрату 17 ст. Фото початку 21 ст.
Кам’янецьПодільський. Вірменський бастіон 16—18 ст. Фото початку 21 ст.
також цех хірургів, який відстоював привілеї на виключне право лікувати міщан. На кін. 18 ст. в місті функціонувало 18 цехів. С.-г. вир-во було звичайним явищем для багатьох міськ. жителів, храмів, монастирів, купців, військ. чинів. На поч. 18 ст. активізувалися містобудівні роботи. Було реконструйовано укріплення навколо Старого міста, зведено нові фортифікаційні споруди, зокрема батарею св. Яна (1716) та Вірменський бастіон (св. Терези). Батарея складалася із кам’яних стін та кам’яного корпусу, що розташовувався над скелею з боку Польс. фільварків. Від корпусу в пд. напрямку до башти над Карвасарами тягнулася широка кам’яна стіна з бійницями, котра повністю перекривала в’їзд до міста з боку Старого і Нового замків. У башті знаходився каземат з бійницями, а наприкінці 18 ст. — артилер. лабораторія. Північний корпус укріплення називався Брамою Підронделевою, яка мала форму прямокутного барбакану (22Ч6 м). Від башти і брами до Замкового (або Турецького) мосту, за яким містилася кругла вежа (св. Ганни), тягнулися кам’яні стіни, утворюючи чималий замкнутий двір. Ліворуч від Брами Підронделевої розташовувалася батарея св. Михайла. Вона примикала до муру, що тягнувся від замкового мосту, вздовж Вулиці понад скелею, до костелу св. Катерини, а зі сх. — до батареї св. Терези (Високий рондель). Остання розміщувалася над батареєю св. Яна із сх. боку, згідно з планом Кам’янця 1773. Вона стояла на підвищеному кам’яному плато, з якого добре проглядалися підступи до Старого міста як з боку замку, так і з боку передмість (Карвасари, Татариска, Руські фільварки, Підзамче та Польс. фільварки). На пн. сх. від батареї св. Терези розміщувалася батарея св. Йозефа, яка разом зі старим та новим цейхгаузами формувала зх. бік Вірм. ринку. Нові кам’яні житлові, культові та цивільні споруди вздовж Вулиці понад скелею також становили собою суцільний оборонний ряд, що тягнувся в пн. напрямку від батареї св. Йозефа і майже до садиби катол. єпископа.
Кам’янець-Подільський. Ратуша польського магістрату 15—18 ст. Фото початку 21 ст.
Укріплюючи підступи до міста з боку Польс. фільварків, у пд.-сх. ч. долини, на лівому березі р. Смотрич (де нині є залишки греблі), наприкінці 18 ст. передбачали звести кам’яні зі склепінням «кофри для горизонтальної оборони» каньйону, які в мирні часи могли слугувати за казарми. В’їзд до Старого міста через долину р. Смотрич з боку Карвасар контролювала Руська брама, а з боку Польс. фільварків — Польс. брама. На високому плато пн.-зх. частини п-ова розміщувалися батареї, кам’яні стіни, бастіони та Вітряна брама при Кушнірській башті. Одна із батарей під назвою св. Трійці примикала із зх. до єзуїтських володінь (нині двір істор. ф-ту Кам’янецьПодільського державного університету) і розташовувалася на високій скелі п-ова, майже над Польс. брамою. З одного боку, вона посилювала захисні функції брами, а з ін. — контролювала в’їзд від неї до Вітряної брами та рух по сучасній вул. Ковальській у напрямку від Верхньої Польської брами до Замкового мосту. Із пн. зх. від батареї св. Трійці міські квартали та колиш. ринок рус. громади (званий у 18 ст. Торговим, М’ясницьким або Зарванським) захищала батарея св. Панни Марії. Остання була облаштована на т. зв. Турец. бастіонах, які разом з Вітряною брамою, баштою Баторієвою, склепінчастими казематними приміщеннями та кам’яними стінами з амбразурами утворювали складну систему Верхньої Польс.
брами. Укріплення батареї св. Панни Марії були завдовжки у 36 м і розміщувалися на перепаді двох терас, по нижній із них тягнулася Вулиця понад скелею від Вітряних воріт до Замкового мосту. Висота батареї (Дальке) з пн. боку сягала 11 м. Вона була реконструйована 1753 (роботами керував військ. інж. Христіан Дальке). В її бастіонах були облаштовані кам’яні бруствери на високих аркадах. Вітряні ворота розташовувалися між батареєю св. Панни Марії і Кушнірською баштою у формі довгої склепінчастої арки. Вищою на два яруси стає Кушнірська башта (з 1785), що зі сх. примикала до Вітряних воріт. За баштою, в сх. напрямку, тягнулася кам’яна стіна, що вела до валу на вул. Довгій. Перед стіною, з боку Торгового ринку, наприкінці 18 ст. функціонували каземат та магазин для провіанту. Старе місто було надійно захищено й зі сх. боку. Деякі фортифікаційні споруди продовжували функціонувати там ще з 15—17 ст. Серед них: оборонний земляний вал, який тягнувся вздовж вул. Довгої, Гончарна, Кравецька і Різницька башти, невеликі бастіони турец. часів у тилу храму святих апостолів Петра і Павла, біля садиби Івана Богуша та на Вірм. вулиці, за садибою міщанина Главацького. Зводилися й нові укріплення. Новобудови з’явилися й на пн. сх. Старого міста, неподалік від Свято-Троїцької церкви. Це був бастіон «М’ясницький», з якого можна було бачити всю пн.-сх. ч. вулиць Довгої і Троїцької (остання вела до М’ясницького ринку) та Вітряну браму, а також каньйон р. Смотрич у цій ч. міста. Навпроти Гончарної башти, на високій терасі із зх. боку валу, в 2-й пол. 18 ст. звели батарею св. Ярсега. Місце її розташування чітко зафіксоване на плані Кам’янця 1773. Дещо південніше від цього укріплення, приблизно в межах двору сучасного дитячого садка № 17, що по вул. Довгій, була батарея св. Григорія або «Іванівська батарея», залишки якої зберігалися до 30-х рр. 19 ст. Надійно охоронялися й підступи до вірм. кварталів та Вірм. ринку з пд.-сх. боку. Саме на розі перетину вул. Довгої та Іоанно-
Предтеченської план 1773 фіксує невелике безіменнне укріплення бастіонного типу. Дещо південніше вірм. храму св. Миколи, зведеного Синаном Кутлубеєм у 14 і перебудованого в 16 ст., існувала батарея св. Мойсея. Оскільки поверхня тер. міста в пд.-сх. ч. досить різко понижується, то на вул. Руській, південніше батареї св. Мойсея, де на поч. 18 ст. почали зводити Миколаївську церкву, в 2-й пол. цього ж століття спорудили Миколаївський бастіон. На зх. від нього 1780 військ. спеціалісти за проектами архітекторів І.Вітта та С. Завадського збудували казарми для військовиків (умовно — Фортечні казарми). Вони розміщувалися на високій терасі, утворюючи неприступну цитадель з боку долини р. Смотрич. Від казарм до Підронделевої брами по кам’яних терасах у зх. напрямку тягнулася широка кам’яна стіна з бійницями, а вздовж неї були розташов. два укріплення. Перше із них — батарея св. Андрія, яка розміщувалася одразу ж біля казарм, друге — бастіон св. Андрія — було майже посередині всієї лінії укріплень, над Рус. брамою. На плані Кам’янця 1773 ця стіна позначена як «стіна Гловеровських». В ній (через стіну проходить сучасна вул. Успенська — від Рус. брами до вул. Замковової) у 18 ст. існували невеликі безіменні ворота, що збереглися до наших днів. Значних змін зазнали й замкові укріплення. Так, біля Нового замку не раз поглиблювалися рови у скелі, зводилися кам’яні склепіння і відкоси, земляні вали, будувався й реконструювався міст, що сполучав Новий замок зі Старим, у самому замку ремонтувалися дахи на баштах, зводилися Південний (батарея св. Урсули) та Північний двори. Не раз проводилися роботи на укріпленнях Рус. і Польс. брами, Замковому мості тощо. Усі ці укріплення разом із природними перепонами робили місто неприступним навіть для найновіших на той час наступальних засобів. Після 2-го поділу Польщі 1793 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) Поділля відійшло до Російської імперії. 21 квіт. 1793
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
