КАМ’ЯНЕЦЬКИЙ ЕЙЯЛЕТ — провінція Османської імперії (1672—99) з центром у м. Ка-
м’янець (нині м. Кам’янець-Подільський). К.е. утворений після війни Осман. імперії з Річчю Посполитою відповідно до Бучацького мирного договору 1672 у кордонах Подільського воєводства. 1673—76 ч. тер. К.е. була зайнята польс. військами. Під час розмежування тамтешніх спірних територій між Річчю Посполитою та Осман. імперією 1680 до К.е. приєднано округу м. Чортків. 1683 більша ч. тер. К.е. була зайнята військами Речі Посполитої. Від 1683 і до 1699 осман. влада поширювалася лише на саме місто та невеликий р-н біля нього. В цей час відбувалися постійні локальні сутички між турец. військами та підрозділами польс. армії й укр. козацтва. Гетьмани Правобережної України С.Куницький, А.Могила, Гришко та С.Самусь здійснювали напади на завойовані турками укр. міста та с-ща й не давали змоги Осман. імперії утвердити свою владу в цьому регіоні. Згідно з рішеннями Карловицького конгресу 1698—1699, тер. К.е. відійшла до Речі Посполитої. Очолював К.е. урядовець (паша, бейлербей), який призначався султаном. 1672—76, 1677—80 на цій посаді перебував Галільпаша; 1676—77 — Ібрагім-паша; 1680—82 — Ахмед-паша; 1682— 84 — Абдурахман-паша; 1684 — Махмуд; 1685—86 — Мустафа; 1686—88 — Гусейн-паша; 1688— 89 — Ахмед; 1689—99 — Кахраман-паша. Ейялет поділявся на чотири адм. округи — санджаки: кам’янецький, барський, язловецький та меджибізький. Санджаки поділялися на менші одиниці — нахії (в окрузі їх могло бути від 3-х до 8-ми). 1672—73 та 1681—82 в К.е. було проведено податкові переписи (дефтер-муфасали); у серп.—груд. 1682 — закінчено земельну реформу і впроваджено військ.-ленну тимарну систему (тимар — помістя з доходом в 3— 10 тис. акче, що надавалося турец. воїнам-спахіям для несення ними військ. служби). В ейялеті було поселено бл. 600 спахіїв. Серед державців тимарів були вихідці з Пн. Причорномор’я, Балкан, Малої Азії, а також невелика кількість місц. жителів. 1672—73 було проведено перепис
нерухомості та пром. об’єктів м. Кам’янець, а 1683 — міст Меджибіж, Бар, Язловець (нині село Бучацького р-ну Терноп. обл.). Осман. гарнізони К.е. забезпечувалися також коштом Молдавського князівства. 1674 осман. влада переселила з К.е. на Балкани ч. вірмен (про вірменську колонію в Кам’янці див. Вірменські колонії в Україні 16—18 століть) та євреїв. В самому місті кілька церков було перероблено на мечеті, проте масової ісламізації не проводилося, хоча здійснювався набір вояків до султанського війська. 1684 вже польс. війська провели переселення більшості мешканцівхристиян з підконтрольних їм земель К.е. до Руського воєводства та Волинського воєводства. Літ.: Крикун М. Матеріали про переселення народних мас з Поділля в останній чверті ХVII ст. «Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління УРСР», вип. 6. К., 1964; Fisher A. Ottoman Kamyanets-Podolsk. «Journal of Turkish studies», 1984, vol. 8; Колодзєйчик Д. Кам’янецький ейялет: турецькі джерела до історії Поділля 1672—1699 років. «Український археографічний щорічник», 1992, вип. 1; Kolodziejczyk D. Podole pod panowaniem tureckim. Ejalet Kamieniecki. 1672— 1699. Warszawa, 1994; Чухліб Т. Правобережне Військо Запорозьке у геополітичних планах Османської імперії (1676—1685 рр.). В кн.: Запорозьке козацтво в українській історії, культурі та національній самосвідомості. К.—Запоріжжя, 1997; Kolodziejczyk D. Ottoman-Polish diplomatic relations (15—18 century). Leiden—Boston— K`ln, 2000; Османская империя и страны Центральной, Восточной и Юго-Восточной Европы в ХVII в., ч. 2. М., 2001; Туранли Ф. Дипломатичні стосунки П.Дорошенка з Високою Портою за даними тюркських історичних джерел. «Україна дипломатична. Науковий щорічник», 2002, вип. 2. О.В. Кресін, Т.В. Чухліб.
Спочатку мала істор. (кер. І.Любарський) та екон. (кер. В.Геринович) секції, згодом — секції природи (голова О.Красовський), с. госп-ва (голова Д.Донський) і к-ри (голова І.Любарський). При каф-рі діяли семінари вищого типу із заг. методики та краєзнавства, пед. та прикладного мовознавства. Тут працювали Н.Гаморак, В.Геринович, В.Зборовець, С.Моргенштерн, П.Неселовський, Ю.Філь та ін. Співробітниками каф-ри проводилися дослідження соціально-екон. розвитку, мови, історії революц. рухів, флори, фауни, ґрунтів Поділля. Видала 1-й т. «Записок…» (1929) та окремі праці співробітників. Припинила діяльність на поч. 1930-х рр. Літ.: Зборовець В. Кам’янець-Подільська науково-дослідча катедра в 2-му півріччю 1923 року. Хроніка. «Червоний шлях», 1924, № 3; Геринович В. До історії Кам’янець-Подільського інституту народної освіти. «Записки Кам’янець-Подільського ІНО», 1927, т. 2; Наукові установи та організації УСРР. Х., 1930. О.В. Юркова.
Ю.Філь, В.Храневич. Науковці вивчали флору та фауну Зх. Поділля, історію та економіку краю, складали бібліографію до вивчення Поділля, проводили археол. розкопки. Т-во видало 1-й т. «Записок Кам’янець-Подільського наукового товариства» (1928) та 2 монографії. 1930 припинило діяльність у зв’язку з постановою листопадової 1929 сесії ВУАН (нині Національна академія наук України) про ліквідацію місц. наук. товариств. Літ.: Наукові установи та організації УСРР. Х., 1930; Депенчук Л.П. Місцеві наукові товариства при ВУАН. «Вісник АН УРСР», 1991, № 8; Звіт про діяльність Кам’янець-Подільського наукового товариства при ВУАН. В кн.: Історія Національної академії наук України. 1924—1928: Документи і матеріали, т. 2. К., 1998; Історія Національної академії наук України. 1929—1933: Документи і матеріали, т. 3. К., 1998. О.В. Юркова.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КАМ’ЯНЕЦЬКИЙ ЕЙЯЛЕТ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
