КАЛНИШЕВСЬКИЙ (Калниш) Петро Іванович (лип. 1691 — 12.11(31.10).1803) — держ., політ. і військ. діяч, останній кошовий отаман Запорозької Січі (1762, 1765—75). Н. в с. Пустовійтівка (нині село Роменського р-ну Сум. обл.). Згідно з документами архіву Нової Січі (1734—75), К. походив із сел. («мужичого») роду; за ін. відомостями — з укр. шляхти Роменської сотні Лубенського полку. На Січі, куди, за переказами, К. потрапив ще в дитячому віці, він пройшов шлях від джури до найвищих посад у Війську Запорозькому, 1760 — військ. суддя. 1762 його вперше обрано кошовим отаманом. У січ. 1765, всупереч волі імп. Катерини II, К. знову став кошовим і переобирався на цю посаду протягом наступних 10 років (до ліквідації Січі 1775). Захищаючи земельні володіння і територіальні права Запороз. Січі, К. брав участь у трьох запорозьких депутаціях до Санкт-Петербурга (1755—56, 1762, 1765). Дбав про заселення запороз. земель, сприяючи переселенню туди селян з
Лист П. Калнишевського до свого племінника Йосипа Калнишевського 5 вересня 1765.
Лівобережної України, Правобережної України й Слобідської України. Незважаючи на вимоги поміщиків, не видавав із володінь Січі втікачів. Вважав створення хуторів і зимівників засобом стримування наступу царизму на тер. Вольностей Війська Запорозького низового: 1770 там налічувалося 45 сіл та бл. 4000 хуторів-зимівників. Коштом К. збудовано церкви: св. Трійці в с. Пустовійтівка, Покрови Пресвятої Богородиці в м. Ромни, Свято-Миколаївську в м. Сміла та ін.; придбано багато церк. літ. тощо. Військ. талант і особиста мужність К., зокрема під час російсько-турецької війни 1768—1774, були визнані царським урядом й імператрицею, яка нагородила його золотою медаллю з діамантами. 1773 К. було присвоєно військ. звання генерал-поручика рос. армії. В лип. 1775, після зруйнування Нової Січі, за розпорядженням імп. Катерини II К. було заарештовано і відправлено до в’язниці Соловецького монастиря (див. Соловки) «на смирение». За указом імп. Олександра I від 2 квіт. 1801. К. було звільнено, проте він за власним бажанням залишився в монастирі, де й помер на 112-му році життя. Точне місце поховання К. невідоме, проте залишилася могильна плита з епітафією, що знаходиться біля входу до монастирського цвинтаря. Літ.: Кулиняк Д. Соловецький в’язень. Останній кошовий Січі Запорізької. К., 1991; Архів Коша Нової Запорізької Січі. Опис справ. 1713— 1776. К., 1994; Апанович О. Розповіді про запорозьких козаків. К., 1994; Голобуцький В. Запорозьке козацтво. К.,
Козацька ікона «Покрова Пресвятої Богородиці» із зображенням останнього кошового отамана Запорозької Січі П. Калнишевського. Копія з оригіналу 18 ст.
1994; Скальковський А.О. Історія Нової Січі, або Останнього Коша Запорозького. Дніпропетровськ, 1994; Козацькі січі (Нариси з історії українського козацтва ХVI—ХIХ ст.). К.—Запоріжжя, 1998. О.І. Путро.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КАЛНИШЕВСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
