КАЛИНОВСЬКИЙ Адам (1602— 1638) — польс. магнат, урядовець, власник великих маєтків на укр. землях. Походив з роду Калиновських, був старшим сином ген. подільського старости (див. Староство) Валентия-Олександра Калиновського та Єлизавети Струсівни. Брат М.Калиновського. 1619—20 навчався у м. Лувен (нині місто в Бельгії). Після загибелі батька у Цецорській битві 1620 успадкував нестерварський (тульчинський) маєток. 1620—23 кілька маєтків надав йому (за заслуги батька) польський король Сигізмунд III Ваза. Згодом сам придбав два маєтки — Копіївку та Козинці на Брацлавщині. Замолоду був ротмістром кварцяної гусарської корогви (див. також Кварцяне військо, Гусари), якою перед тим, очевидно, командував його батько, з нею брав участь, зокрема, у Хотинській війні 1621. Після батька отримав уряд брацлавського та вінницького старости. 1623 — посол (депутат) вального сейму, зокрема був призначений до комісії, що розглядала козац. справи. 1624 брав участь у битвах з татарами під Чортковим, Шманківцями та Мартиновим, 1625 — у битві з козаками під Крюковим при Медвежих Лозах, 1626—28 — у поморській кампанії гетьмана польного коронного С.Конецпольського проти шведів. Відзначився у битвах під Гамерштином та Тчевим, у жовт. 1629 — у битві під Бурштином.
Знову був послом Варшавського сейму. 1632 разом із С.Конєцпольським був під Кам’янцем (нині м. Кам’янець-Подільський), бився проти турків і татарів. Від 1635 — любецький та лоївський староста. П. у Нестерварі (Тульчині). Похований у місц. кляшторному костелі отців домініканців, зведеному незадовго до цього на його кошти. Його маєтки успадкував його брат М.Калиновський. Літ.: Spieralski Z. Kalinowski A. В кн.: Polski S»ownik Biograficzny, t. 11. Wroc»aw—Warszawa—Krak\w, 1965.
Р.С. Захарченко. КАЛИНОВСЬКИЙ ВалентийОлександр (р. н. невід. — п. 1620) — польс. магнат, урядовець та власник великих маєтків на укр. землях, зокрема на Поділлі. Батько А.Калиновського і М.Калиновського. Походив з польс. шляхетського роду Калиновських герба «Калинова», син Мартина Калиновського (володів м-ком Гусятин) та Софії Сецехівни. Службу почав при королів. дворі. На межі 16—17 ст. одружився з донькою галицького каштеляна, брацлавського й він. старости (див. Староство) Юрія (Єжи) Струса — Єлизаветою (Ельжбетою). 1599 тесть отримав дозвіл короля Сигізмунда III Ваза передати зятю уряд брацлавського старости та все староство у дожиттєве володіння. Брацлавським старостою фактично став 1603, від 1604 — він. і звенигородським. На старостинських урядах виявив себе як безкомпромісний господарник, готовий будь-що втілити задумане в життя. Відзначився наїздами й пограбуваннями маєтків брацлавських та кременецьких зем’ян. На його ім’я брацлавськими зем’янами було переписано кілька маєтків, отримав тульчинське володіння; по смерті батька йому відійшов Гусятинський ключ (див. Ключ). Під час битви під Гузовим 1607, яка вирішила долю т. зв. рокоша Зебжидовського, разом зі своїм 1,5-тис. надвірним військом став на бік короля Сигізмунда III Ваза, був поранений у бою. Незадовго перед тим король визнав за ним право вибирання подимного з Брацлавського воєводства. 1609 за згодою вального сейму йому був подарований великий земельний обшир
з королівщин, т. зв. пустиню Умань (Гумань або Уманську пустиню) із прилеглими землями, на якій невдовзі постала Уманська волость. Цього ж року йому довелося займатися поділом спадщини свого тестя та брати участь у суперечці за т. зв. Буцький ґрунт (зрештою ґрунт перейшов до нього та його дружини). Провадив активну колонізаційну, осадницьку (встановив найвищий з відомих загалом на укр. землях термін слобід — до 40 років), буд. та оборонну політику на тер. Брацлавського воєводства. Переніс Вінницю на нове місце й звів там замок, поставив кілька фортець на татар. шляхах, заклав і розбудував велику кількість слобід та містечок, зокрема, Могилів (нині м. МогилівПодільський), Нестервар (нині м. Тульчин), Гумань (ін. назва Калингород; нині м. Умань), Маньківка. Цим самим створив підвалини своєї матеріальної міці. Запросив до Вінниці єзуїтів, звів для них колегіум (див. Єзуїтські школи) і щедро їх обдарував. Утримував досить численне надвірне військо, його відділ брав участь у моск. поході 1609— 11. 1612 на чолі 400 вершників та 200 піхотинців приєднався до війська, керованого Т.Замойським, та спільно з ним бився з татарами на прикордонні. Того ж року брав участь у мирних переговорах з молдов. господарем С.Томшею. 1613 як регіментар, що заступав гетьмана великого коронного С.Жолкевського, боронив прикордоння від татар. Відступив вінницьке староство О.Балабану. 1614 став ген. подільським старостою (подільським генералом), а також отримав кам’янецьке й летичівське староства. 1617 був зі своїми відділами під Яругою і потім брав участь в укладенні Вільшанської угоди 1617 та Роставицької угоди 1619. 1620 разом з великим гетьманом коронним С.Жолкевським вирушив у волоський похід. Після поразки під Цецорою (див. Цецорська битва 1620) разом з кількома магнатами покинув польс. табір. Тоді ж (імовірно, під час переправи через Прут) загинув. Незадовго перед тим переписав брацлавське староство на свого сина Адама.
Мав трьох синів — Адама, Юрія, Мартина й трьох доньок. Поділ його спадщини відбувся у жовт. 1623. Літ.: Архив Юго-Западной России, ч. 8, т. 5. К., 1907; Якубович В. Материалы для истории Брацлавского староства: Мещане и селяне Брацлавского староства в борьбе с польской старостинской властью за свободу и земельную собственность в XVI—XIX вв. (на основании архивных документов Каменецкого окружного суда). В кн.: Труды Подольского церковного историко-археологического общества, вып. 11. Каменец-Подольск, 1911; CzapliЅski W». Kalinowski W.-A. В кн.: Polski S»ownik Biograficzny, t. 11. Wroc»aw—Warszawa—Krak\w, 1965; Отамановський В. Вінниця в XIV— XVII століттях: Історичне дослідження, Вінниця, 1993; Леп’явко С. Козацькі війни кінця XVI ст. в Україні. Чернігів, 1996; Крикун М. Місто Могилів над Дністром у XVII ст.: заснування, власники, населення, топографія. В кн.: Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Збірник наукових праць, вип. 5. Львів, 1998; Руська (Волинська) метрика. Регести документів Коронної канцелярії для українських земель (Волинське, Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства). К., 2002; Захарченко Р. Повідомлення про Гумань 1616 року: довге повернення до дослідника. В кн.: Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Збірник наукових статей, вип. 15. К., 2006. Р.С. Захарченко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Калиновський Адам» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
