КАКУРІН Микола Євгенович (16(04).09.1883—29.07.1936) — військ. діяч та військ. історик. Н. в м. Орел (нині місто в РФ) в сім’ї офіцера. Закінчив Михайлівське артилер. уч-ще (1904) та Імператорську Миколаївську військ. акад. (1910) в Санкт-Петербурзі. Під час Першої світової
Какурин Н. «Русскопольская кампания 1918—1920. Политикостратегический очерк». М., 1922. Титульний аркуш.
26 КАЛАБАЛИК
К.Ф. Калайдович.
Я.С. Калакура.
війни — полковник, командир 7-го Кавказ. піх. полку. Від 3 берез. 1918 служив в укр. армії: генерал-квартирмейстер Генерального штабу Армії УНР (берез.— квіт.), помічник нач. Генерального штабу ЗС Української Держави (черв.—листоп.). Брав участь у формуванні і розбудові армії, розробці військ. законів. Перейшов на службу до Директорії, у груд. 1918 відряджений до Західноукраїнської Народної Республіки, призначений нач. штабу корпусу Української Галицької Армії. Брав участь в українсько-польській війні 1918—1919, у поході об’єднаних армій УНР та ЗУНР на Київ і Одесу. У складі УГА перейшов у листоп. 1919 на бік Добровольчої армії, у берез. 1920 — до Червоної армії (див. Радянська армія). У Червоній армії обіймав посади нач. штабу 8-ї стрілец. д-зії, нач. Тамбовської д-зії, команд. 3-ї армії, пом. команд. Зх. фронту М.Тухачевського. Під час польсько-радянської війни 1920 командував військами у боях під Варшавою. Очолював штаб Тамбовської групи військ, яка придушила антирадянське повстання під проводом А.Антонова (1921). Командував військами Бухарсько-Ферганського р-ну в боротьбі з басмачами (1922). 1921—30 — на викладацькій роботі: був проф. тактики, військ. історії та військ. мист-ва у Військ. акад. РСЧА (згодом — Акад. ім. Фрунзе). Водночас очолював від. історії громадянської війни при штабі РСЧА. Написав бл. 30 праць з питань стратегії, оперативного мист-ва і тактики часів громадянської війни. У черв. 1930 заарештований за сфабрикованою ОДПУ справою «Весна». 1932 засуджений до 10 років ув’язнення, помер у тюрмі в м. Ярославль (РФ). Реабілітований посмертно. Тв.: Как сражалась революция, т. 1—2. М.—Л., 1925—1926; Стратегический очерк гражданской войны. М.— Л., 1926. Літ.: Тинченко Я. Ландскнехт без страху і докору: військова кар’єра та доля Миколи Какуріна. «З архівів ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ», 1999, № 1—2. О.Д. Бойко.
ла XII, які перебували після поразки в Полтавській битві 1709 на підконтрольних Османській імперії тер. біля Варниці (на пн. від м. Бендери, Молдова). Операція відбувалася 11(1) лют. 1713 після того, як турец. султан Агмед III дізнався про виступ шведів проти крим. хана та про переговори шведів з польс. королем Августом II Сильним. У нападі на швед. табір, в якому знаходилося бл. 300 осіб (у т. ч. кілька десятків козаків гетьмана П.Орлика та запорожців), взяло участь 26 тис. татар і турец. яничар. Карл XII був заарештований і невдовзі висланий до Швеції. Ці події негативно вплинули на політ. становище турец. прихильників П.Орлика, що змусило останнього емігрувати до Європи. Літ.: Крупницький Б. Гетьман Пилип Орлик (1672—1742). Огляд його політичної діяльності. Варшава, 1937; Артамонов В.А. Россия и Речь Посполитая после Полтавской победы (1709—1714). М., 1990; Субтельний О. Мазепинці. Український сепаратизм на початку XVII ст. К., 1994. Т.В. Чухліб.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КАКУРІН» з дисципліни «Енциклопедія історії України»