ЙОКАЇ (Jоkai) Мор (18.02.1825— 05.05.1904) — угор. прозаїк, поет, драматург, публіцист, мемуарист, театральний критик, видавець, ред., громад. та політ. діяч. Н. в м. Комаром (нині місто в Угорщині) в родині дворянина, адвоката за фахом. Навч. в ліцеї м. Папа, студіював право в м. Кечкемет (обидва нині міста в Угорщині). Переїхавши 1845 до Будапешта (нині столиця Угорщини), став журналістом, приєднався до гуртка революц. молоді, яку очолював його друг, угор. поет Ш.Петефі. Ліберал за переконанням, Й. став згодом покладати надії на мирне врегулювання угор. проблем шляхом реформ «згори». Від 1861 — депутат угор. парламенту на боці опозиції. Найвідоміші романи Й. присвячені різним періодам угор. історії: «Золотий вік Трансільванії» (1852), «Турки в Угорщині», «Угорський набоб» (обидва — 1853), «Золтан Карпаті» (1854), «Сини людини з кам’яним серцем» (1869) та ін. Значну ч. творчого доробку Й. складають т. зв. рос. тв., присвячені приховуваним царатом сторінкам таємної історії Російської імперії: романи «Свобода під снігом» (1879, про декабристів та О.Пушкіна), «Афанасія» (про бунт і втечу з Камчатки в Європу М.Беньовського), повісті «Стережися красеня» (про княжну Є.Тараканову), «Державниця» (про імп. Катерину II), «Відчайдушний сміливець» (про О.Пугачова), зб. оповідань «З країни Півночі». Наук.-фантастичний «Роман майбутнього століття» (1872) пророкує небачений у світі кривавий терор,
Й М.Г. Йогансен.
М. Йокаї.
654 ЙОНА
спричинений революц. діяльністю рос. нігілістів. Укр. тематиці присвячені оповідання Й. «Скільки будинків — стільки звичаїв. Українські кріпаки», «Амірані» (про подорож імп. Катерини II Україною), «Кошовий отаман», «Раб Єдикуля» (про Ю.Хмельницького) та ін. Незліченні згадки Й. про різні аспекти життя України, її істор. діячів (зокрема — про гетьмана І.Мазепу), гайдамаків (див. Гайдамацький рух), запорожців, приєднання та природу Криму («Ахтіарський в’язень»), життя укр. купецтва («Премудрий Соломон у російському виданні»), географію України, її розлогі степи та чарівний Київ («Свобода під снігом») та ін. Багато тв. Й. екранізовано та перекладено 32 мовами світу. Укр. мовою їх перекладали О.Баран, І.Глинський, К.Бібіков, В.М.Гнатюк, А.Кралицький, П.Кумановський, О.Маркуш, І.Чендей та ін. П. у м. Будапешт. Тв.: Жовта троянда. К., 1958; 20 000 років під кригою. К., 1959; Сини людини з кам’яним серцем. К., 1959; 1988. Літ.: Кланицаи Т. и др. Краткая история венгерской литературы XI— XX века. Будапешт, 1962; Герасимова Г. Мор Йокаї. «Всесвіт», 1975, № 12; Штернберг Я.И. Пугачев в изображении Мора Йокаи. В кн.: Штернберг Я.И. Мир поэзии и дружбы. Ужгород, 1979; Герасимова Г.П. О.С. Пушкін і Мор Йокаї. «Слов’янське літературознавство і фольклористика», 1984, вип. 14; Geraszimova G. Benyovszky Moric mint irodalmi hЕs (Мориц Беньовський як літературний герой). В кн.: Kalendarium. 1985. Uzsgorod, 1984; Штернберг Я., Падяк В. Пушкін або Йокаї? «Дукля», 1985, № 5; Шахова К.О. Мор Йокаї та його роман «Сини людини з кам’яним серцем». В кн.: Йокаї М. Сини людини з кам’яним серцем. К., 1988; Шетер И. Певец идей и ностальгии. В кн.: Писатели Венгрии. М., 1989; Герасимова Г.П. История России в изображении Мора Йокаи: достоверность и фантазия. Автореф. дис… канд. филол. н. К., 1990; Її ж. Україна в колі історичних зацікавлень Мора Йокаї. В кн.: Всеукраїнська науково-творча конференція «Проблеми розвитку художньої культури». Тези доповідей. К., 1994. Г.П. Герасимова.
вуються тричі на рік — 31 берез., 27 трав., 15 черв. (усі дати дані за ст. ст.). Н. в с. Одноушево (нині село Костромської обл., РФ) в селянській родині. В юності прийняв чернечий постриг, служив у Симоновому монастирі в Москві, висвячений на ієромонаха. 1430 (за ін. даними, 1438) призначений єпископом Рязанським і Муромським. У зв’язку з відмовою вел. кн. моск. Василія II Васильовича Темного визнавати митрополита Ісидора, який прийняв Флорентійську церковну унію 1439, був обраний моск. духовенством і поставлений вел. кн. моск. Василієм II Васильовичем Темним як новий митрополит «київський і всієї Русі» (5 груд. 1448). Це означало де-факто автокефалію (див. Автокефальна церква) правосл. церкви в межах Великого князівства Московського, не визнану, однак, константиноп. патріархом (див. Константинопольський патріархат), конфлікт між церквами тривав до 1589 — надання константиноп. патріархом Єремією II Траносом автокефалії РПЦ і утворення Московського патріархату. Й. прагнув поширити свою владу і на правосл. церкву в укр. та білорус. землях (у межах Великого князівства Литовського) і був навіть підтриманий у цьому королем польс. і вел. кн. литов. Казимиром IV Ягеллончиком, однак константиноп. патріарх Григорій Мамма 1458 висвятив на Київ. митрополію Григорія Болгарина. Ця подія остаточно розмежувала стару Київську митрополію на власне Київ. та Моск. Митрополит Й. активно підтримував вел. кн. моск. Василія II Васильовича Темного, сприяв посиленню ролі правосл. церкви в д-ві, провадив ефективну місіонерську діяльність, був автором багатьох послань, склав «Келейне Євангеліє», куди увійшло 38 повчань на морально-етичні теми. Тяжко захворівши, призначив своїм спадкоємцем Феодосія. По смерті був похований в Успенському соборі Московського Кремля. Літ.: Історія православної церкви в Україні. К., 1997; Гудзяк Б. Криза і реформа: Київська митрополія. Царгородський патріархат і генеза Берестейської унії. Львів, 2000. Ю.А. Мицик.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЙОКАЇ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
