ІСТОРІЯ ПОНЯТЬ — істор. дисципліна, що досліджує характерні для тієї чи ін. доби (починаючи з античності) сенси загальних політ. і соціальних понять (напр., таких, як «громадянин», «держава», «стан», «клас», «міщанин», «секуляризація», «революція» тощо). Це дає змогу зрозуміти істинний зміст істор. джерел, в яких ці поняття текстуально зафіксовані, а також реконструювати ті чи ін. глобальні істор. зміни. За Р.Козеллеком, предметом І.п. є «конвергенція поняття та історії». Хоча кожне поняття нерозривно пов’язане зі словом, однак це не тотожні сутності. І.п., активно використовуючи методи мовознавства, не зводиться до історії мови. Соціальні та політ. поняття є такими сутностями, які концентрують у собі увесь політ. і соціальний досвід людства, вони не можуть бути цілком висловлені мовними засобами, тим більше у формі тлумачення слів, якими їх означають. І.п., використовуючи певні методологічні підходи, намагається якомога повніше розархівувати минулий людський досвід. Загалом, соціальні й політ. поняття, з якими має справу І.п., поділяються на 3 групи: 1) поняття, що сформувалися в антич. часи й є прийнятними для сучасників; 2) поняття, що з моменту їх виникнення і до сьогодні докорінно змінили свій зміст; 3) поняття, що ще виявляються в ході мовної фіксації новизни певних соціальних та політ. явищ і відносин. Оскільки І.п. має справу з декодуванням термінології в писем-
них джерелах, то вона має багато спільного з методом критики джерел та герменевтикою історичною. І.п. досліджує розвиток і зміни змістовного наповнення соціальних і політ. понять як у певні проміжки часу, так і впродовж усього істор. поступу політичного життя різних суспільств. Як самостійна істор. дисципліна І.п. сформувалася в 1960— 70-х рр. Поштовхом до її розвитку стала критика некоректного «перенесення» сучасних політ. понять у минуле. Теор. засади І.п. заклали праці лідерів т. зв. Кембриджської школи Г.-А.Покока та К.-А.Скіннера. Досліджуючи аргументаційні критерії, ситуативні цілі й інтелектуальні ресурси політ. теорій раннього Нового часу в Європі та Пн. Америці, Г.-А.Покок і К.-А.Скіннер інтерпретували їх у контексті істор. «передачі» й перетворення традиційних аргументів та понять. На їхню думку, саме політ. ідеї та поняття були й є головними факторами, що спрямовують розвиток політ. сусп-ва. Наступний крок був зроблений нім. вченими — О.Бруннером, В.Конце і Р.Козеллеком, які 1972 започаткували багатотомне вид. «Фундаментальні історичні поняття». Виходячи з думки про вирішальну роль ключових політ. понять в істор. поступі, ці представники нім. історіографії намагалися за допомогою аналізу змін у значеннях таких понять відстежити соціально-політ. переворот у німецькомовному просторі у період з 1750 по 1850. При цьому вивчався понятійний контекст політ. мови істор. діячів, в якій так чи інакше були відображені процеси реальних політ. змін. Це дало змогу по-новому розкрити історико-антропологічний вимір соціально-істор. процесу. Виявилося, що зміни в семантичній структурі політ. понять залежать від домінуючих у сусп-ві форм переживань часу історичного. До серед. 18 ст. соціально-політ. поняття були зорієнтовані лише на сферу минулого досвіду, а основою політ. прогностики була ідея повторюваності й передбачуваності подій, що цілком задовольняло тодішнє європ. сусп-во, яке все ще продовжувало жити в ритмах, відповідних до повільного плину часу. Ідея прогресу епохи Просвітництва (див. Просвітниц-
тва доба) відкрила нові горизонти майбутнього, що виходили за межі «досвіду», отриманого в спадок. Своєю спрямованістю в майбутнє ця ідея стимулювала появу проектів того, що колись має статися. Відбулося певне прискорення переживання істор. часу, і це стало вже очевидним у ході Французької революції кінця 18 століття та політ. подій поч. 19 ст. З цього моменту соціально-політ. поняття спрямовуються у сферу майбутнього, що зумовило в колективній свідомості європейців розрив з минулим. Такий розрив ознаменував для європ. сусп-ва настання Нового часу, з його новою динамікою — прогресивним рухом і поступом до демократії та новою напругою між «простором досвіду» та «горизонтом очікувань». І.п. орієнтує процес істор. пізнання на: 1) дослідження сусп. явищ, подій і відносин, які набули мовного оформлення й зафіксовані в писемних джерелах; 2) реконструкцію минулого людського досвіду, який безпосередньо не втілився в мові, але так чи інакше визначав особливості мовлення тієї чи ін. істор. доби взагалі. Виявивши зміни у змістовному наповненні соціальнополіт. понять, історик намагається потім встановити зв’язок цих змін із тими чи ін. соціальними явищами та соціальними групами. При цьому особливо важливе значення надається локалізації виявлених змін у часі й ситуативному контексті (діахронічний зріз). Лише така локалізація дає змогу коректно використовувати виявлені на рівні змісту понять трансформації для інтерпретації соціальних змін. Літ.: Brunner O. та ін. Geschichtliche Grundbegriffe. Historisches Lexikon zur politisch-sozialen Sprache in Deutschland, bd. 1—8. Stuttgart, 1972—94; Iggers G.G. Geschichtswissenschaft im 20. Jahrhundert. Ein kritischer gberblick im internationalen Zusammenhang. G`ttingen, 1993; Raphael L. Geschichtswissenschaft im Zeitalter der Extreme. Theorien, Methoden, Tendenzen von 1900 bis zur Gegenwart. Mhnchen, 2003; Козеллек Р. Історія понять і соціальна історія. В кн.: Козеллек Р. Минуле майбутнє. Про семантику історичного часу. К., 2005; Стельмах С. Історична семантологія в німецькій традиції соціальної історії. Там само. С.П. Стельмах.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ІСТОРІЯ ПОНЯТЬ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
