ІНСТИТУТИ НАРОДНОЇ ОСВІТИ (ІНО) — вищі пед. навч. заклади. Ств. 1920 на базі історико-філол. і фіз.-мат. ф-тів ун-тів, вищих жін. курсів, учительських ін-тів. Мали по два ф-ти — соціального виховання та професійної освіти з різними від.: фіз.мат., фіз.-хім., біологічним, геогр., історії, мови й літ. тощо. Термін навчання — 4—5 років. Готували викладачів для професійних шкіл та старших класів семирічок. Відбір студентів здійснювався на основі класового принципу. Д-ва виплачувала студентам стипендії, забезпечувала гуртожитком. Постійно перевірявся склад студентів, відраховувалися неблагонадійні. 1929 було 12 ІНО — у Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Ніжині, Полтаві, Кам’янці-Подільському, Житомирі, Миколаєві, Херсоні, Чернігові, Луганську. В них навч. 6200 студентів. Українці становили 65 %. Більшість ІНО мали друковані органи — «Записки». 1930 на базі ІНО утворено інститути професійної освіти та інститути соціального виховання. Літ.: Культурне будівництво в Українській РСР. Збірник документів, т. 1. К., 1959; Культурне будівництво в Українській РСР. Збірник документів і матеріалів 1917—1927. К., 1979; Даниленко В.М. та ін. Сталінізм на Україні: 20—30-ті роки. К., 1991; Нариси історії української інтелігенції: Перша половина ХХ ст., кн. 2. К., 1994; Кульчицький С.В. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919— 1928). К., 1996. Т.О. Комаренко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ІНСТИТУТИ НАРОДНОЇ ОСВІТИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
