ІНСТИГАТОР (лат. instigator — підбурювач, від instigo — збуджую, спонукаю) — назва посади урядовця (функції такого урядовця дещо схожі на функції прокурора) в Короні Польській та у Великому князівстві Литовському (ВКЛ). В Короні Польс. запроваджений бл. 1565, у ВКЛ перша його номінація фіксується 1586. За польс. королів Сигізмунда II Августа і Стефана Баторія особа, яка обіймала посаду І., виконувала функції звинувачувача в королівських або задвірних (post Curiam) судах (королів. суди поділялися на: 1) реляційні; 2) асесорські; 3) референдарські). За конституціями сеймів 1588, 1589, 1591 і 1598 компетенція І. розширюється: збільшується категорія осіб, яких він міг позивати, а також коло судів, де він мав голос (до його чинності потрапляє Радомський трибунал). З того часу престиж і ранг І. наближаються до рівня дигнітарія (від лат. dignitаrius од dignitas — достоїнство, польс. dуgnitarz; у Польщі сановник, який ще мав титули: великий, надвірний, польний). Компетенція І. поширювалася на злочини проти д-ви або володаря, на приватні справи, від розгляду яких відмовилися ін. суд. інстанції, а також занедбані справи, де були відсутні ін. ініціатори процесу тощо. Після 1764 І. міг втручатися в перебіг справ про фінансові зловживання в скарбових комісіях, а також обвинувачувати «міністрів», які зловживали становищем, і суддів, підозрюваних у хабарництві. Після великих І. ішли віце-інстигатори або звичайні І., які також належали до дигнітаріїв і в асесорських судах засідали з дорадчим голосом, а в референдарському — з ухвальним.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ІНСТИГАТОР» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
