ІММІГРАЦІЯ (лат. immigratio — вселення) — 1) в’їзд особи на тер. д-ви на постійне або тимчасове проживання. І. зумовлюється низкою причин: екон., політ., етнічних, реліг. тощо; 2) іноземці, які оселилися у певній країні на постійне або тимчасове проживання. Історично І. в окремих випадках відігравала важливу роль у заселенні деяких частин світу. Це сприяло навіть формуванню нас. низки країн, створенню поліетнічних спільнот (Австралії, Канади, США, Бразилії, Мексики та ін.). Частково аналогічні процеси в минулому відбувалися й на етнічних укр. землях, куди іммігрували росіяни, поляки, євреї, німці, греки, болгари, представники ін. етносів. Нормативно-правова база України, що регулює імміграційні процеси, складається із Законів «Про громадянство України» (1991, зі змінами і доповненнями від 28 січ. 1993, 14 жовт. 1994 і 16 квіт. 1997), «Про національні меншини в Україні» (1992), «Про біженців» (1993), «Про правовий статус іноземців», «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» (обидва — 1994), а також Декларації прав національностей України 1991.
452 ІМПЕРАТОР
За чинними правовими нормами в Україну може іммігрувати на постійне проживання особа за умови, що в неї є в Україні джерело існування; перебуває в близьких родинних відносинах (батько, мати, діти, брат, сестра, подружжя, дід, баба, онуки) з громадянами України, перебуває на утриманні громадянина України; має на своєму утриманні громадянина України та в ін. передбачених законами України випадках.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ІММІГРАЦІЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
