ІЗЮМСЬКЕ ЗБРОЙНЕ ПОВСТАННЯ 1918 — збройний виступ мешканців Ізюмського пов. Харківської губернії проти нім. військ (див. Австро-німецьких військ контроль над територією України 1918) і режиму гетьмана П.Скоропадського (див. Протигетьманське повстання 1918). Восени 1918 в Ізюмському пов. було сформовано три партизан. загони, які дислокувалися в Теплянському, Радьківському та Співаківському лісах. Гол. ядром збройних сил у повіті став Ізюмський повстанський полк, що складався з робітників Ізюмських залізничних майстерень та селян навколишніх сіл і нараховував бл. 1 тис. бійців. Збройний виступ розпочався ввечері 10 листоп. 1918. Його очолив ревком залізничних майстерень. Повстанці, зокрема, раптовим ударом захопили залізничну ст. Ізюм. 15 листоп. командування нім. військ на придушення виступу кинуло регулярні частини, після чого повстанці змушені були відступити, однак вони не припинили боротьби й наприкінці листоп. контролювали 8 волостей повіту. 15 груд. 1918 їхні загони оволоділи с. Царевоборисів (нині с. Червоний Оскіл Ізюмського р-ну) й оточили м. Ізюм, але взяти його не змогли. 21 груд. 1918 влада в місті перейшла до Директорії УНР, а 1 січ. 1919 тут була встановлена рад. влада. Літ.: ІМіС УРСР. Харківська область. К., 1967; Великий Жовтень і громадянська війна на Україні: Енциклопедичний довідник К., 1987. І.В. Хміль.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ІЗЮМСЬКЕ ЗБРОЙНЕ ПОВСТАННЯ 1918» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
