ІВАН IV, Іван IV Васильович Грозний (25.08.1530—18.03.1584) — великий князь моск. (1533— 47), перший рос. цар (від 1547). Син вел. кн. моск. Василія III Івановича та Олени Глинської (див. Глинські), племінниці укр. емігранта кн. М.Глинського. Н. у великокняжій садибі Коломенське (нині в складі м. Москва). Деюре І. IV став правителем д-ви ще в дитинстві, але спочатку вся влада де-факто належала його матері (як регентші) та її родичам і фаворитам. Реально І. IV почав правити від 1547 (16 січ. митрополит Моск. і всія Русі Макарій вінчав його на царство у Свято-Успенському соборі Моск. Кремля) у співпраці з кн. А.Курбським, протопопом Сильвестром та О.Адашевим (гурток «Избранная рада»), здебільшого під їхнім контролем. Цей період був ознаменований найбільшими успіхами у зовн. і внутр. політиці, а також у галузі к-ри Рос. д-ви 16 ст. Були здійснені важливі реформи (воєн., губна, приказна та ін.),
які зміцнили центр. уряд, посилили мілітарний потенціал д-ви. В 1540—50-х рр. були проведені церк. собори (1551 — Стоглавий собор), які посилили роль правосл. церкви в д-ві. Водночас досить виразно проявилися імперські тенденції в зовн. політиці Рос. д-ви: підкорення Казанського (1552) та Астраханського (1556) ханств, розпочалася Лівонська війна 1558—1583. Уже перші роки Лівонської війни супроводжувалися жорстокими репресіями всередині країни, що поклали початок формуванню тиранії царя І. IV. 1560 була розігнана «Избранная рада», її учасників чекали опала та заслання. Через прагнення підкорити Лівонію (нинішні Естонія та Латвія) І. IV відмовився від боротьби проти Османської імперії та її васалів (Кримського ханства й ногайських орд). Війна виснажила матеріальні й людські ресурси Рос. дви й завершилася підписанням невигідних для Рос. д-ви Ям-Запольського (1582) та Плюсського (1583) перемир’їв. У розпал Лівонської війни І. IV запровадив опричнину (1565—72), яку більшість сучасних істориків розуміють як серію кривавих шаленств царя. Наслідками опричнини стали подальше закріпачення селян — запроваджено «Заповідні літа» (1581), погром новоприєднаних володінь (Новгородська трагедія 1569), а також розорення питомих моск. земель, нищення панівної еліти (так, позбувся життя моск. митрополит Філіп (Количов); був 1652 канонізова-
ний РПЦ). Єдиним зовнішньополіт. успіхом І. IV в роки одноосібного керування д-вою було завоювання Сибірського ханства козаками на чолі з Єрмаком Тимофійовичем (1582), яке, однак, відбулося без особистої ініціативи царя. На час смерті І. IV (наприкінці життя він тяжко хворів) Рос. д-ва перебувала в стані глибокої кризи, з якої її не вдалося вивести навіть енергійними заходами, до яких після смерті І. IV вдався шурин нового царя Федора Івановича Борис Годунов. П. у м. Москва. Похований в Архангельському соборі Моск. Кремля. Наслідком правління І. IV стали події «Смутного часу» кін. 16 — поч. 17 ст. Особистість І. IV, людини обдарованої (про що свідчить, напр., його відоме листування з кн. А.Курбським, який перебував на еміграції) й водночас тирана з хворою психікою, людини, яка успадкувала необмежену владу, не раз привертала до себе увагу багатьох письменників, художників, композиторів, кінематографістів (зокрема, О.К.Толстого, І.Рєпіна, С.Ейзенштейна). Літ.: Зимин А.А. Реформы Ивана Грозного: Очерки социально-экономической и политической истории России середины XVI в. М., 1960; Веселовский С.Б. Исследования по истории опричнины. М., 1963; Зимин А.А. Опричнина Ивана Грозного. М., 1964; Зимин А.А., Хорошкевич А.Л. Россия времени Ивана Грозного. М., 1982; Граля И. Иван Михайлов Висковатый. М., 1994. Ю.А. Мицик.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ІВАН IV» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
