ЗОЛОТИЙ ТУРЕЦЬКИЙ — буковинсько-молдов. позначення золотих монет, що перебували в місцевому обігу 1449—1460-х рр. Вживалося переважно щодо обігових візант. гіперперіонів та ве-
Золоті ворота Ярослава. Літографія В. Тімма. 1858.
380 ЗОЛОТНИК
Золоті ворота. Картина голл. худож. А. Вестерфельда. 1651. Копія 18 ст.
ми істор. подіями, переважно військ. (1146, 1151, 1161, 1170). Назву, найвірогідніше, як і назви ін. споруд, що були збудовані за часів князювання в Києві Ярослава Мудрого, дано в дусі наслідування візант. традиції — Золоті ворота на той час уже існували в Константинополі. У великих містах Візантії «золотими» називали ворота, через які влаштовували хресні ходи та ін. урочисті процесії. Жодних слідів позолоти на брамі або згадки про неї у писемних джерелах не виявлено. Зі сх. та зх. до З.в. підходили потужні дерев’яно-земляні вали Ярослава міста (висота валів разом з заборолами сягала 16 м). З напольного боку перед брамою тягнулася подвійна лінія ровів, гол. з яких був завширшки 15 м. До серед. 18 ст. З.в. функціонували як гол. брама міста. Тут знаходилася міська варта, збиралося мито. Про браму є спогади мандрівників 16—18 ст., вона згадується в тогочасних актових документах, збереглися копії 18 ст., зроблені з малюнків голл. худож. А. Вестерфельда 1651, на яких зображено З.в. (див. також мал. до ст. «Вестерфельд»). 1750 за проектом Д.Дебоскета З.в. з метою їх збереження засипано землею, а прохід у валу зроблено поруч. 1832—33 браму було розкопано К.Лохвицьким. Проте не всі важливі частини пам’ятки збереглися, зокрема, не вціліла надбрамна церква Благовіщення. За участю архіт. А.Беретті (див. Беретті) вжито заходів щодо консервації решток воріт — споруджено контрфорси, поновлено втрачені ділянки давньої кладки, зроблено залізні
пов’язі, дашки, чавунну огорожу тощо. Давньорус. частини брами збереглися у вигляді сх. (довжина 25 м) та зх. (12 м) пілонів. Висота вцілілої ч. (від сучасного рівня поверхні ґрунту) — 8 м. Довжина проїзду воріт — бл. 26 м, ширина (між пілястрами) — 6,5 м. З.в. мали фундаменти в 1,4 м, які були закладені на колодахлежнях, а дно фундаментної траншеї було зміцнено кілочками. Стіни викладено за змішаною технікою кладки («орus mixtum») із заглибленим рядом, вона аналогічна тій, яка застосовувалася при муруванні Софійського собору. Всередині проїзду зафіксовано прикладки від ремонту 2-ї пол. 11 ст. з більш товстої плінфи та валунів середнього розміру на цем’янковому розчині більш блідого кольору. З зовн. боку пілонів збереглися відбитки дерев’яних конструкцій, які складали каркас земляного валу. Ширина валу в підошві — бл. 27 м, висота — понад 11 м. Вал завершувався дерев’яними стінами з бійницями та брустверамизаборолами, які становили бойові площадки, що виступали на консолях у бік поля. Зверху вони прикривалися двосхилим дахом, який захищав воїнів від стріл та каменів. Усередині проїзду пілони мали пілястри, на яких частково збереглися сліди п’яти підпружних арок, що тримали склепіння. Гнізда від колод у пілонах також вказують на наявність дерев’яних галерей. Висота середніх склепінь від рівня поверхні ґрунту 11 ст. — понад 11 м. Над брамою містилася чотиристовпна церква Благовіщення. За археол. знахідками, вона була прикрашена мозаїчним та фресковим розписом, збереглися графіті у вигляді написів та малюнків. Київ. З.в. були за взірець при спорудженні владимирським і суздальським кн. Андрієм Боголюбським Золотих воріт у Владимирі на Клязьмі (нині м. Владимир, РФ). Часткові археол. розкопки пам’ятки проводили: П.Покришкін (1915), Л.Добровольський (1927), В.Богусевич (1948). Масштабні архіт.-археол. дослідження пам’ятки (вони дали новий
важливий матеріал для реконструкції її первісного вигляду) здійснив С.Висоцький (1972—73). Над рештками З.в. 1982 зведено павільйон у вірогідних формах давньорус. часу (автори реконструкції — Є.Лопушинська, С.Висоцький, М.Холостенко). Автентичні частини 11 ст. не несуть на собі навантажень нової споруди. Умовно відтворено частину валу, що прилягав до брами. На ньому вміщена реконструкція дерев’яних укріплень. З колиш. напольного боку імітовано міст, поставлено двостулкові ворота, а з боку міста — герсу (дерев’яну оковану решітку, що може підніматися і опускатися). Всередині павільйону розміщено музей «Золоті ворота» — філіал Нац. заповідника «Софія Київська». Літ.: Добровольський Л. Київські укріплення і Золоті ворота. В кн.: Науковий збірник за 1926 рік, т. 21. К., 1926; Лопушинская Е.И. Проект реконструкции Золотых ворот в Киеве. «Строительство и архитектура», 1978, № 11; Асеев Ю.С. Архитектура древнего Киева. К., 1982; Высоцкий С.А. Золотые ворота в Киеве. К., 1982. Г.Ю. Івакін.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЗОЛОТИЙ ТУРЕЦЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
