ЗМІНОВІХІВСТВО — сусп.-політ. рух частини рос. інтелігенції, переважно еміграційної, яка після поразки Білого руху та запровадження в РСФРР та ін. рад. республіках (1922 об’єдналися в СРСР) нової економічної політики відмовилася від конфронтації з більшовицьким кер-вом (див. Більшовики) та оголосила про своє визнання рад. влади. Термін походить від назв надрукованого у верес. 1921 у Празі (Чехословаччина) зб. «Смена вех» (датований лип. 1921) та однойменного щосуботнього паризького журналу (його 19 номерів побачили світ у період від 29 жовт. 1921 до 4 берез. 1922). Автори цих видань (у минулому активні учасники Білого руху) запропонували ідеологію, що мала сприяти виходу Росії з кризи і отримала назву націонал-більшовизму. Стрижневою була думка, що за новітніх істор. умов рад. влада є єдиною можливою формою рос. нац. держави. Наголошувалося, що більшовизм є суто рос. нац. явищем, а пропагований більшовиками інтернаціоналізм — важливим засобом відновлення та розширення територіальних меж Росії. Гол. завдання руху вбачалося в сприянні поверненню рос. інтелігенції на батьківщину та наданні допомоги «російській» (рад.) владі в буд-ві міцної імперської д-ви. Ключовими фігурами руху були, зокрема, колиш. кадет (див. Конституційно-демократична партія) та чл. уряду адмі-
рала О.Колчака — М.Устрялов, колиш. кадети — Ю.Ключніков та Ю.Потєхін, колиш. обер-прокурори Найсвятішого Правительствуючого Синоду — В.Львов та С.Лук’янов, адвокат — О.Бобрищев-Пушкін, фізіолог — С.Чахотін, журналісти — Л.Кірделов, І.Лєжнєв, письменник — О.Толстой, заслужені професори — М.Гредескул і В.Богораз. Більшовицьке кер-во всіляко підтримувало практичні дії руху. 1921 в Росію з еміграції повернулося 121 843 особи, а в наступні 10 років ще 59 589. В РСФРР було двічі перевидано зб. «Смена вех». Статті зміновіхівців друкувалися в газ. «Правда» (орган ЦК і Моск. к-ту РКП(б)), було дозволено друк зміновіхівського ж. «Новая Россия» (проіснував до 1926). Велася активна робота за кордоном. Зокрема, видавалася низка прорад. періодичних вид.: газети «Накануне» (Берлін—Москва), «Новая Россия» (Софія, Болгарія), «Новости жизни» (Харбін, Китай), «Новый путь» (Рига, Латвія), а також журнал «Новая русская книга» (Берлін, Німеччина). Відверта підтримка зміновіхівцями більшовиків викликала вороже ставлення до руху з боку ін. представників рос. еміграції, для яких вирішальну роль в оцінці істор. подій відігравали соціально-екон., правові та реліг. мотиви. Справа дійшла до того, що було вбито двох редакторів зміновіхівських газет (у Софії та Харбіні). З. за кордоном опинилося у своєрідній ізоляції. Намагання заретушувати проімперську складову З. й зобразити його як рух за повернення інтелігенції до РСФРР та ін. рад. республік з’явилися в колах більшовицького кер-ва з самого по-
чатку існування З. Так, С.Орджонікідзе 1922 говорив про вірм. й грузин. «зміновіхівців». У резолюціях політбюро ЦК КП(б)У 1922 з питань щодо можливості повернення в Україну представників укр. інтелігенції їх неодноразово називали «українськими зміновіхівцями». Газ. «Нова громада», що фінансувалася ЦК КП(б)У, в постановах політбюро на поч. 1923 також було названо «зміновіхівською» (і хоча пізніше такий «епітет» стосовно цієї газети в постановах ЦК КП(б)У більше не вживався, втім, у звітах Державного політичного управління УСРР саме він став робочим терміном). До «українських зміновіхівців» парт. кер-во УСРР передусім зараховувало М.Грушевського та його прихильників. «Зміновіхівською» розцінювалася й діяльність В.Винниченка. Однак таке трактування З. було перекручуванням, з одного боку, справжньої ідеології руху, а з другого — державницьких ідей укр. інтелігенції. Зокрема, і М.Грушевський, і В.Винниченко трактували інтернаціоналізм не як засіб відновлення «єдиної та неподільної Росії», а як ідею рівноправності всіх націй, реалізація якої потребувала надання рад. республікам культ. та екон. самостійності. Більшу ч. зміновіхівців, які повернулися в СРСР, у 1930-х рр. чекала гірка доля. У рад. історіографії при висвітленні питань, пов’язаних з діяльністю зміновіхівців, гол. увага зверталася на соціальноекон. складові руху, а сам рух називався «ідеологією нової буржуазії, що вступила в союз з куркулем та службовою інтелігенцією». Відповідно, повернення колиш. емігрантів на батьківщину пояснювалося їхніми сподіваннями на переродження комунізму в капіталізм. Водночас замовчувалася осн. мета З., оскільки на практиці найважливіші завдання цього руху фактично були виконані. Літ.: Агурский М. Идеология национал-большевизма. Париж, 1980; Политическая история русской эмиграции 1920—1940 гг. Документы и материалы. М., 1999; Ключников Ю.В. На великом историческом перепутье.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЗМІНОВІХІВСТВО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
