ЗІНОВ’ЄВ Григорій Овсійович (справжні прізв., ім’я та по батькові — Радомисльський ОвсійГерш Аронович; 08.09.1883— 25.08.1936) — держ. і політ. діяч. Н. в м. Єлизаветград (нині м. Кіровоград). Від 1901 — чл. РСДРП (з 1903 — РСДРП(б)) — ВКП(б). 1917 — чл. редакції газ. «Правда». Делегат 1-го Всерос. з’їзду рад (16 черв.—7 лип. (3—24 черв.) 1917; чл. Президіуму) та Другого Всеросійського з’їзду рад 1917. Від 13 груд. 1917 до 1926 — голова Петрогр. ради робітн. і солдатських депутатів. Брав участь у підготовці скликання Першого Всеукраїнського з’їзду рад 1917 в Харкові. Під час Брестських переговорів (див. Брестський мирний договір РСФРР з державами Четверного союзу 3 березня 1918) єдиний з чл. ЦК РСДРП(б) виступав за негайне підписання миру. 1919—26 — голова виконкому Комінтерну (див. Інтернаціонал Комуністичний). Розробив 21 умову вступу до Комінтерну, сприяв розколу Незалежної с.-д. партії Німеччини на з’їзді в м. Галле (1920) та прийняттю лівим крилом партії рішення про вступ до Комінтерну і об’єднання з Комуніст. партією Німеччини. 1907—27 — чл. ЦК РСДРП(б)—РКП(б)—ВКП(б), 1921—26 — чл. політбюро ЦК РКП(б)—ВКП(б), чл. Всерос. ЦВК і ЦВК СРСР. 1925 — один із лідерів «нової опозиції», згодом — т. зв. троцькістсько-зінов’євського блоку. 1928 призначений ректором Казанського унту. 16 груд. 1934 заарештований, засуджений на 10 років у справі т. зв. московського центру.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЗІНОВ’ЄВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
