ЗИЗАНІЙ (Кукіль-Тустановський) Стефан (чернече ім’я — Сильвестр; р. н. невід. — 1600) — церк., культ.-освіт. діяч, проповідник, письменник-полеміст. Брат Л.Зизанія. Н. в м-ку Потелич (нині село Жовківського
р-ну Львів. обл.) в міщанській родині. Імовірно, мав родинні зв’язки з галицькими шляхтичами Тустановськими. Здобув добру освіту, знав церковнослов’ян. і грец. мови. 1586 став чл. Львівського братства. Впродовж 1588—92 обіймав посаду ректора Львівської братської школи, викладав у ній грец. та церковнослов’ян. мови. Очевидно, брав участь у підготовці до видання Львів. братством 1591 грекослов’ян. граматики. 1593 переїхав до м. Вільно (нині м. Вільнюс), де став ректором братської шк. і проповідником у братській церкві. Його проповіді спрямовані проти реліг. переслідувань протестантів (див. Протестантизм) та православних (див. Православ’я). З. засуджував вищу правосл. ієрархію, яка підготувала й проголосила Берестейську церковну унію 1596. Друкарня Віленського братства опублікувала його тв. «Катехізис» (1595) і «Казаньє св. Кирила патріарха Ієрусалимського о антихристі і знаках єго...» (1596). «Катехізис» не зберігся, однак осн. його положення викладені опонентом З. — єзуїтським богословом Щ.Жебровським у кн. «Кукіль, який розсіває Стефанок Зизаній» (1595). Звідси й прізвище Зизаній, яке він одержав від своїх ідейних противників («кукіль» грец. мовою перекладається як «зизаній»). Через реформаційні погляди, відображені в «Катехізисі», діяльність З. викликала невдоволення київ. митрополита Михаїла (Рогози).1596 на церк. соборі в Новогрудку (нині місто Гродненської обл., Білорусь) З. звинуватили в єресі й відлучили від церкви, заборонили читати прилюдно Святе Письмо, проповідувати та вчителювати. У праці «Казаньє св. Кирила…» (виданій польс. і укр. книжною мовами) в дусі реформаційних учень інтерпретовано богословський твір 4 ст. про прихід антихриста й друге пришестя Ісуса Христа. Використавши твір кальвініста Зібрандта Любберта «De Papa Romano» («Про римського папу»), З. називає 11 ознак антихриста й висловлює думку, що таким є рим. папа. Друге пришестя Ісуса Христа автор тлумачив з позиції ранньохристиян. уявлень про Бога як захисника уяр-
млених, стражденних та убогих, що відповідало соціальним прагненням селянства і міськ. низів. Видана напередодні Берестейської церк. унії, книга засуджувала правосл. «владик-відступників». При підтримці королів. влади єзуїти вигнали З. з міста. 1599 він вернувся до Вільно і знову проповідував у братському Свято-Троїцькому монастирі. Проте унійці домоглися заборони його проповідницької діяльності й змусили вдруге покинути місто. З. загинув у Волощині під час паломництва. Цей факт засвідчили 1603 львів. чернець Веніамін і рогатинський священик Іван Маславський. З. мав авторитет серед укр. та білорус. міщанства. Його подвижницька діяльність надихнула відомого вченого і поета Памво Беринду на написання віршів «На Стефана-першомученика», де в образі євангельського страстотерпця за віру проглядаються риси З. як самовідданого оборонця православ’я. Дж.: Акты, относящиеся к истории Западной России, т. 4. СПб., 1851; Першодрукар Іван Федоров та його послідовники на Україні (XVI — перша половина XVII ст.). Збірник документів. К., 1975. Літ.: Ботвинник М. Лаврентий Зизаний. Минск, 1973; Паславський І.В. З історії розвитку філософських ідей на Україні в кінці XVI — першій третині XVII ст. К., 1984; Замалеев А.Ф., Зоц В.А. Отечественные мыслители позднего средневековья: конец XVI — первая треть XVII вв. К., 1990; Капраль М. Неопублікований фрагмент документа стосовно релігійних поглядів Стефана Зизанія. «ЗНТШ», 1993, т. 225; Старовойт О. Стефан Зизаній. Львів, 1996. О.М. Дзюба.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЗИЗАНІЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
