ЗЕНЬКІВСЬКИЙ Василь Васильович (04.07.1881—05.08.1962) — філософ, церк. і держ. діяч. Н. в м. Проскурів (нині м. Хмельницький). Походив з укр. дворянського роду. Закінчив фіз.-мат. та історико-філол. ф-ти Київ. ун-ту (1904). 1915 — проф. Київ. ун-ту, читав курс з психології та логіки. Разом з С.Булгаковим заснував Київ. реліг.-філос. т-во. 1917—18 викладав в Українському державному університеті в Києві, Укр. пед. акад. Від трав. 1918 — міністр сповідань і церк. політики Української Держави, відстоював ідею автокефалїї укр. правосл. церкви (див. Автокефальна церква), виявляв прихильність до вживання української мови в реліг. житті, хоча й вважав себе «російським українцем». Після протигетьманського повстання 1918 і падіння Укр. Д-ви емігрував до Бєлграда (столиця колиш. Югославії), згодом — до Праги (Чехословаччина), Парижа (Франція). На еміграції — активний діяч рос. християн. руху. Очолював Рос. спілку християн-демократів і був одним із засн. Правосл. богословського ін-ту ім. Сергія Радонезького в Парижі, Вищих жін. богословських курсів і Реліг.-пед. кабінету. 1942 висвячений на священика (належав до парафії Свято-Введенської церкви в Парижі). Автор наук. праць з філософії, психології, педагогіки: «Проблема психической причинности» (Київ, 1914); «Психология детства» (Берлін, 1923); «Принципи православної антропології» (Штутгарт, 1953 (нім. мовою) та ін.); «Н.В. Гоголь» (Париж, 1961); «История русской философии» (2 т., 4 кн., Ленінград, 1991). П. і похований у м. Париж. Літ.: Дорошенко Д. Історія України, т. 2. Ужгород, 1930; Послесловие. В кн.: Зеньковский В.В. История русской философии, т. 2, ч. 2. Л., 1991; Огородник І.В., Русин М.Ю. Українська філософія в іменах. К., 1997. Т.С. Осташко.
А.М. Зеніна.
В.В. Зеньківський.
354 ЗЕРОВ
М.К. Зеров.
Група неокласиків. Сидять зліва направо: М. Зеров, М. Могилянський, В. Петров. Стоять: М. Драй-Хмара, П. Филипович. Київ, 1926.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЗЕНЬКІВСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
