ЗЕМСЬКІ ПОВИННОСТІ — система місц. оподаткування в Рос. д-ві, згодом — Російській імперії. Існували від 15 ст. до 1917. До поч. 19 ст. З.п. законодавчо не регулювалися. Згодом 1825, 1843, 1848 з метою їх упорядкування було засновано кілька спец. к-тів; 1834 та 1835 встановлено нові повинності на утворення допоміжного капіталу й утримання земської поліції. Зведення законів про З.п. під назвою «Статут про земські повинності» було видрукувано в 4-му т. Зводу законів Російської імперії (1832). Невпорядкованість системи повинностей надавала губернській владі
350 ЗЕМСЬКІ
широкі можливості для зловживань. Нові правила, або Статут про З.п., були затверджені 13 черв. 1851 і відрізнялися від попередніх конкретизацією. Згідно із цим Статутом, З.п. поділялися на заг., тобто держ., призначенням яких було задоволення заг. потреб імперії, та місц. — для покриття потреб губерній або ч. нас. чи певного стану (дворянства). З.п. накладалися в грошовій і натуральній формах. Грошовими повинностями обкладалося нерухоме майно, документи на право торгівлі, проїзд по земських шляхах. Грошові надходження від повинностей йшли на утримання поліцейських і суд. органів, адм. та земських установ, шкіл, лікарень, пожежної служби. До складу натуральних держ. З.п. належали буд-во й утримання торг., поштових і воєн. шляхів, супроводження арештантів, надання квартир службовцям місц. поліції, війську тощо. Осн. категорією нас., яка обкладалася натуральними повинностями, були селяни. Скасування кріпацтва (див. Селянська реформа 1861) зумовило перегляд правил про З.п. З утворенням земств (1864) більша ч. З.п., зокрема тих, що належали до категорії губернських повинностей за Статутом 1851, перейшла у відання земських установ (див. Земські управи). Т. зв. держ. повинності залишилися в компетенції губернаторів та спец. «присутствій». Тобто фактично система управління З.п. стала частково децентралізованою: поряд із старою — централізованою — почала діяти і нова, що була заснована на засадах самоврядування. Літ.: Земское и городское самоуправление в дореволюционной России. М., 1996. Н.А. Шип.
поразки польського повстання 1830—1831). Попервах З.с. розглядали лише цивільні суперечки шляхти (переважно майнові), однак згодом коло їхнього відання значно розширилося, і в них по суті зосередилася вся цивільна юстиція. Кожен З.с. складався з судді, підсудка та писаря, які обиралися на повітовому з’їзді шляхти. Суддю обирали пожиттєво. Сесії З.с. відбувалися тричі на рік (по 6 тижнів кожного разу) в повітовому місті. Компетенцію судів визначали на укр. землях Статути Великого князівства Литовського. Діловодство в З.с. велося староукр. мовою, з серед. 17 ст. — і польс. В ході національної революції 1648—1676 польс. судова система в Гетьманщині була скасована (у т. ч. й З.с.). Після 1-го поділу Польщі 1772 в Галичині діяла австрійс. судова система, й З.с припинили своє існування. На укр. землях, котрі після 1772 залишалися за Польщею, З.с. діяли й далі. На Правобережній Україні, приєднаній після 2-го і 3-го поділів Польщі до Рос. імперії, З.с. називалися повітовими земськими або просто повітовими судами. На Гетьманщині К.Розумовський під кінець свого гетьманства підтримав вимоги козацької старшини щодо поновлення судочинства на основі Литов. статуту 1588 (відповідне рішення було затверджено Ген. зборами 1763; див. Глухівські ради 1750, 1763). У кожному полку було запроваджено по два З.с., а в Ніжинському — три; члени їх — суддя, підсудок і писар — обиралися щорічно. Згідно з постановою 2-ї Малоросійської колегії 1768, заборонялося обирати до складу З.с. козаків, що не мали чинів і звань Війська Запорозького; дозволя-
лося обирати лише представників козац. старшини, а посади суддів ставали пожиттєвими. З.с. розглядали цивільні справи, що стосувалися козац. старшини, котра ще не отримала прав рос. дворянства («шляхетне російське дворянство»). 1783 на Лівобережну Україну (Київське намісництво, Чернігівське намісництво, Новгород-Сіверське намісництво, ч. земель Гетьманщини була передана до Катеринославського намісництва) було поширено «Учреждение о губерниях 1775 года», що ліквідувало З.с., однак за указом імп. Павла I від 1796 З.с. знов були відновлені й відали цивільними та кримінальними справами. Ці З.с. підпорядкувалися Генеральному малоросійському суду в м. Чернігів. За законом від 30 жовт. 1831 польс. повітові земські суди були перейменовані в «уездные суды», до їх відання відійшли карні справи, якими раніш займалися скасовані в цей час гродські суди (див. Гродський суд). З.с. в Лівобереж. Україні законом від 6 груд. 1831 також були перейменовані в «уездные суды», втративши при цьому не тільки своє старе ім’я, але й свій зв’язок з Литов. статутами і перетворившись на загальноімперські суд. установи. Літ.: Кистяковский А.Ф. Права, по которым судится малороссийский народ... К., 1879; Лаппо И. Земский суд в Великом княжестве Литовском в конце 16 в. СПб., 1897; Лазаревский А. Суды в старой Малороссии. «Киевская старина», 1898, № 7—8; Черкаський І.Ю. Судові реформи гетьмана К.Г. Розумовського. В кн.: Юбілейний збірник на пошану академіка Д.І. Багалія. К., 1927; Sdy. В кн.: Ggloger Z. Encyklopedia staropolska, t. 2. Warszawa, 1958; Пашук А.Й. Суд і судочинство на Лівобережній Україні в XVII—XVIII ст. Львів, 1967; Музиченко П. Історія держави і права України. К., 1999, 2000. П.В. Голобуцький.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЗЕМСЬКІ ПОВИННОСТІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
