ЗЕМСЬКИЙ ДІЛЬНИЧНИЙ НАЧАЛЬНИК — спец. адм.-суд. посада в Російській імперії на дільницях повітів (здебільшого в селах). Запроваджена відповідно до Положення про земських дільничних начальників від 24 (12) лип. 1889 (див. також судовоадміністративна реформа в Російській імперії 1899), 10 січ. 1890/29 груд. 1899) було ухвалено Правило про впровадження судових справ, підвідомчих земським начальникам та міським суддям. Введення інституту З.д.н. відображало прагнення царського уряду посилити роль помісного дворянства на селі після скасування кріпацтва.
348 ЗЕМСЬКИЙ
О.П. Карпінський — учасник земського руху.
З.д.н. призначався губернатором за погодженням з повітовим предводителем дворянства з наступним затвердженням міністром внутр. справ. Мав бути спадковим дворянином, з вищою освітою, володіти землею в повіті. Однак Положенням допускалися й винятки. З.д.н. був наділений широкими адм. повноваженнями й виконував такі функції, як нагляд за органами сел. громад. самоврядування (сільс. і волосними) та ревізія їхньої діяльності, усунення неблагонадійних волосних та сільс. писарів тощо. У разі відсутності в населених пунктах підпорядкованої дільниці відповідних чинів повітової поліції З.д.н. керував нею при виконанні там своїх службових обов’язків. Він розглядав усі вироки сільс. та волосних сходів щодо їх законності та доцільності. З.д.н. міг самочинно, без здійснення будь-якого формального судочинства, заарештувати (строком до 3 діб) або оштрафувати (до 6 рублів) селянина, якщо той не виконував його вимог. На посадових осіб сільс. управління (у т. ч. волосних суддів), які не виконали його законних вимог, він мав право накладати штраф (до 5 руб.), піддавати їх арештові (строком до 7 діб) — теж без жодного формального провадження справи — або навіть тимчасово усувати з посад. Крім того, З.д.н. було надано право нагляду за опікунством, за сільс. кредитними установами тощо. З.д.н. було передано практично всі справи, розгляд яких Суд. статути 1865 покладали на мирових суддів (див. Мирові суди); цей інститут згідно з Положенням про З.д.н. 1889 було ліквідовано, за винятком Правобережної України та деяких укр. міст — Харкова й Одеси). Цим було порушено важливий принцип Суд. статутів 1865 — відокремлення суду від адміністрації. З.д.н. розглядали дрібні кримінальні справи, а також цивільні позови на суму не більш як 500 руб., пов’язані з орендою землі або з особистим наймом на с.-г. роботи, позови про пошкодження полів та лук, якщо сума заподіяних збитків не перевищувала 500 руб., та всі ін.
майнові позови на суму не більш як 300 руб. Апеляційною інстанцією для справ, що їх розглядали З.д.н., був повітовий з’їзд у складі всіх З.д.н. повіту, справника, голови повітової земської управи, повітового чл. окружного суду, почесних мирових суддів, міськ. суддів під головуванням повітового предводителя дворянства. Касаційною інстанцією було губернське присутствіє під головуванням губернатора, в якому засідали губернський предводитель дворянства, віце-губернатор, прокурор окружного суду або його товариш (заст.) і два неодмінних члени. Вимоги закону від 15 черв. 1912 про відновлення інституту мирових суддів та позбавлення З.д.н. відповідних функцій так і не було повністю реалізовано. Посаду З.д.н. скасовано після Лютневої революції 1917. Літ.: Виленский Б.В. Судебная реформа и контрреформа в России. Саратов, 1969; Ерошкин Н.П. Очерки истории государственных учреждений дореволюционной России. М., 1983; Хрестоматія з історії держави і права України, т. 1. К., 1997. В.А. Чехович.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЗЕМСЬКИЙ ДІЛЬНИЧНИЙ НАЧАЛЬНИК» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
