ЗАЛІЗНИЧНИЙ СТРАЙК 1918 — виступ робітників і службовців залізничних магістралей Української Держави. Розпочався в черв. 1918. Спочатку страйкарі висунули лише екон. вимоги. Згодом у деяких місцях виступи набули політ. забарвлення: з’явилися гасла щодо збереження існуючих свобод, зокрема права на страйки, звільнення заарештованих тощо. Страйк фінансово підтримувався з РСФРР. У серед. лип. страйк набув масового характеру. Тоді ж Рада міністрів Української Держави, скориставшись нормами закону царського уряду від 2 груд. 1905, заборонила страйки на підпр-вах держ. значення, але страйки не припинялися. Страйковий к-т висунув вимоги політико-екон. характеру. Від 2-ї декади лип. 1918 майже зупинився рух на Пд.-Зх., Моск.-Києво-Воронезькій, Катерининській та ін. залізницях. Страйк тривав до серед. серп. 1918. Літ.: Крах германской оккупации на Украине (по документам оккупантов). М., 1936; Отечественная война украинского народа против германских оккупантов в 1918 году. К., 1938; Скляренко Є.М. Боротьба трудящих України проти німецько-австрійських окупантів і гетьманщини. К., 1960. Є.М. Скляренко.
ня учасників Першого зимового походу Армії УНР 1919—1920. Статут ордену (нагороджених орденом) було затверджено Гол. отаманом військ УНР С.Петлюрою 19 жовт. 1920. Автори проекту знака ордена (нагороди) — сотник Ю.Буцманюк і полк. С.Красноперів. Жінок — учасниць походу — нагороджували жетоном у розетці жовто-блакитного кольору. До ордена додавалася грамота про нагородження (див. ілюстрації до ст. «Державні нагороди Української Народної Республіки»). Перше вручення знака З.Х.о. відбулося в берез. 1921 у таборах інтернованих вояків Армії УНР на тер. Польщі. Першими особами, удостоєними такої відзнаки, стали: кер. Зимового походу ген.-полк. М.Омелянович-Павленко, нач. штабу походу ген.-хорунжий Ю.Тютюнник, командир 2-ї Волин. стрілец. д-зії ген.-хорунжий О.Загродський. Останній був обраний в.о. голови президії Великої ради рицарів Залізного Хреста. Статут ордену в новій редакції затверджено 8 берез. 1958 головою Укр. нац. ради І.Багряним. Друге виготовлення знаків ордена здійснено в США 1958. Літ.: Семотюк Я. Українські військові відзнаки: ордени, хрести, медалі та нашивки. К., 1991; Нагороди України: історія, факти, документи, т. 1. К., 1996. В.Й. Бузало.
сля здобуття Умані (20—21 (9— 10) черв.) повстання поширилося на значні терени Правобережної України. На визволених територіях З. проводив виважену соціальну політику, прагнув налагодити нормальне госп. життя, зробив певні кроки щодо утвердження в краї козац. органів влади. Рішуче виступав проти виявів жорстокості з боку повстанців. Програмні документи, вироблені в ході повстання, засвідчують широту і радикальність лозунгів Коліївщини. Заарештований 7 лип. (26 черв.) 1768 разом з І.Гонтою підрозділом рос. війська, що перебувало на Правобережжі у зв’язку з виступом Барської конфедерації 1768. Деякий час утримувався в київ. в’язниці. Згідно з вироком Київ. губернської канцелярії, його, разом з групою сподвижників, було відправлено на каторжні роботи до Нерчинська (нині місто в Читинській обл., РФ). За однією із версій не виключено, що З. брав участь у масових виступах селян і козаків серед. 70-х рр. 18 ст. в Росії. Пам’ять про події 1768—69 у Правобереж. Україні та їх героїв десятиліттями продовжувала зберігатися в свідомості укр. народу. З. став героєм дум, історичних українських пісень, переказів, легенд.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЗАЛІЗНИЧНИЙ СТРАЙК 1918» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
