«ЗАКОН СУДНИЙ ЛЮДЄМ», «Законъ соудный людємъ» — найдавніший звід слов’ян. права. Складений у 8 — на поч. 10 ст., упорядкований, можливо, болг. царем Симеоном (893—927). Збережений в рус. списках у короткій та поширеній редакціях. На сьогодні відомо бл. сотні списків, найдавніші — кін. 13 ст. Вважають, що «З.с.л.» був використаний при складенні Уставу Ярослава Мудрого та «Руської правди». В найдавнішій, короткій, редакції «З.с.л.» містить пер. і болг. переробку текстів Еклоги (витяги з Corpus juris civilis та пізніших конституцій, зроблені у Візантії грец. мовою прибл. 740—750) та виклад покаянних правил, імовірно, західнослов’ян. (моравського) походження. Є в Кормчих книгах та збірниках Мерила Праведного. Термінологія редакції суто слов’ян. Зміст пам’ятки дає змогу реконструювати деякі особливості тогочасних сусп. відносин. Зокрема, в короткій редакції «Закону» є багато згадок про рабів, яких протиставлено «свободникам». Рабами ставали військовополонені, діти рабині, колишні «свободники», покарані відповідним чином за злочин. «Закон» містить перелік покарань за майнові злочини — конфіскація майна, відрізання носа, умертвління. Так, смертю карався підпал будинку. Зб. у розширеній редакції складений не пізніше серед. 14 ст. в Новгороді Великому та Пскові (нині обидва — міста в РФ).
Ви переглядаєте статтю (реферат): ««ЗАКОН СУДНИЙ ЛЮДЄМ»» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
