Схвалений Всерос. ЦВК 9 лют. (27 січ.) 1918 і прийнятий без будь-яких змін Другим Всеукраїнським з’їздом рад 1918 19 берез., але під назвою «Тимчасові положення про соціалізацію землі». Проект закону був розроблений Нар. комісаріатом земельних справ РСФРР нібито в розвиток Декрету про землю 1917. 3-й Всерос. з’їзд рад робітн., солдатських і сел. депутатів у січ. 1918 затвердив 1-й розділ закону і взяв за основу ін. його розділи. В дискусіях на з’їзді брали участь представники 25 повітів України. Термін «соціалізація землі» розробники проекту запозичили з політ. лексикону Партії соціалістів-революціонерів, де він використовувався на означення процесу передачі всієї землі без викупу в розпорядження органів самоуправління для наступного зрівняльного поділу її за трудовою та споживчою нормами між селянами, котрі не використовували найману працю. При цьому приватна власність на землю не ліквідовувалася. Запозичивши цей термін, більшовики, однак, перекроїли його зміст. Оскільки органів самоуправління як таких не
існувало, то земля мала переходити в розпорядження держ. органів. В.Ленін змушений був визнати, що замість соціалізації вийшла націоналізація землі, ідентична за змістом націоналізації «командних висот» економіки. Націоналізація перетворювала осн. у с. госп-ві засіб вир-ва — землю — на власність держави. Для селянства в цьому таїлася небезпека, адже д-ва разом із власністю на всі землі країни отримувала потужний інструмент блокування дії ринкових законів у нар. госп-ві. У Декреті про землю 1917 вказувалося цілком ясно, що вибір форм користування землею повинен бути вільним: як вирішать в окремих селах — таким і мало там бути землекористування: подвірним, хутірським, общинним чи артільним. У законі про соціалізацію землі цю ключову тезу оповили мовчанкою. Зазначалося тільки, що д-ва надаватиме перевагу «трудовому, комуністичному, артільному і кооперативному господарствам над одноосібним». Як засвідчили наступні кроки рад. властей, хоча всюди й наголошувалося, що влада є робітн.-сел., насправді вона була далекою від інтересів селян. Дальша еволюція аграрносел. політики РКП(б) ознаменувалася прийняттям нового земельного декрету (див. «Про соціалістичний землеустрій і про заходи переходу до соціалістичного землеробства» декрет 1919). Літ.: Декреты Советской власти, т. 1. М., 1957; Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919—1928). К., 1996. С.В. Кульчицький.
початок від юрид. практики за З.Р., що відбилися в цих міжнар. актах, і в чому полягала еволюція права з поч. 10 до поч. 11 ст. З.Р. відображає такий стан сусп-ва, в якому ще сильним залишається кровний принцип спорідненості, за вбивство мстяться близькі родичі. Незважаючи на зародження особистої власності, давньорус. сусп-во 9—10 ст. ще не знало класів. У ньому вже є ізгої, патріархальна челядь. Існував інститут успадкування. Община розпоряджалася майном свого чл., котрий не залишив спадкоємця чол. роду. З.Р. спочатку являв собою комплекс юрид. норм, якими керувалася в суді й управлінні насамперед київ. знать й які вона намагалася насадити в землях союзів племен (древлян, сіверян, дулібів, уличів та ін.), що «окняжалися» й закріплювались у складі Київської Русі. Літ.: Черепнин Л.В. Общественнополитические отношения в Древней Руси и Русская Правда. В кн.: Древнерусское государство и его международное значение. М., 1965; Зимин А.А. Правда Русская. М., 1999. М.Ф. Котляр.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЗАКОН ПРО СОЦІАЛІЗАЦІЮ ЗЕМЛІ 1918» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
