ЗАКОН БОЖИЙ — у широкому розумінні цього поняття — реліг. вчення, яке подає своїм при-
хильникам обов’язкові правила життя й діяльності; у вужчому розумінні — навч. предмет, котрий викладає гол. положення конкретної релігії, її історію, особливості богослужіння, етичні норми тощо. Нині це поняття застосовується, як правило, до вивчення основ правосл. віри (див. Православ’я), в ін. християн. конфесіях мова звичайно йде про катехізис (від грец. кбфЮчзуйт — повчання, навчання). З.Б. у християн. Церкві як навч. предмет бере свій початок ще на зорі її існування, коли кожен, хто вступав у Церкву і мав охреститися, проходив катехізацію. Катехізис — стислий і чіткий виклад догм та моралі християнства. Пам’ятками катехізації древньої Церкви служать повчання єрусалимського єпископа Кирила (4 ст.), «Оголошене слово» св. Григорія Ниського; існували також твори і з методики катехізації, які належали перу св. Іоанна Златоуста та блаженного Августина. З 8 ст. у Сх. церкві вживався виклад віри св. Іоанна Дамаскина з наукою про Бога, таїнства з поясненням церк. догматів. У християн. країнах елементи З.Б. здавна були присутні в процесі навчання та виховання в школі та за її межами, дітей навчали осн. догматам і молитвам, правилам поведінки в Церкві тощо. Зокрема, в букварях, виданих І.Федоровим (Львів, 1576; Острог, 1578), була вміщена молитва «Отче наш». Реформація зробила дану проблему особливо актуальною. М.Лютер склав «Малий катехізис», котрий слугував для катехізації в протестантській Німеччині. В міру того як з’являлися нові протестантські номінації (див. Протестантизм), виходили відповідні катехізиси для кожної з цих конфесій. У відповідь катол. церква (див. Католицизм) 1566 створила «Catechismus Romanus…», який у скорочених і популярних версіях широко застосовувався в процесі шкільного навчання та виховання. Особливий успіх мав катехізис Дегарба (1847), який був перекладений на 13 мов і виходив численними тиражами. 1905 рим. папа Пій Х видав «Compendio della dottrina christiana».
209 ЗАКОН
210 ЗАКОН
У Сх. Європі перші спроби укладення правосл. катехізису належать братам Зизаніям-Тустановським. С.Зизаній видав невеликий катехізис (Вільно; нині м. Вільнюс; 1595), який не зберігся. На поч. 17 ст. було написано, а 1627 видано Великий Катехізис Л.Зизанія, але він містив низку суперечливих правосл. догматиці тверджень. Спроби створити катехізис робилися також М.Смотрицьким та С.Косовим. У цей же час створюється греко-катол. катехізис, що належав перу Й.Кунцевича, а також кальвіністський С.Будного (1562). Першим же загальновизнаним правосл. катехізисом і водночас підручником із З.Б. стало «Православне сповідання віри» («Катехізис»; 1640), створене П.Могилою разом з ректором Київ. колегіуму (див. Києво-Могилянська академія) Ісайєю Трофимовичем-Козловським і 1643 ухвалене чотирма правосл. патріархами: Партенієм Константинопольським, Йоаникієм Александрійським, Макарієм Антіохійським, Паїсієм Єрусалимським (моск. патріарх визнав його дещо пізніше). 1646 твір виданий Києво-Печерською друкарнею. Ним керувалися в подальшому в ході навч. процесу, при написанні менших за обсягом посібників, як-от «Виклад о Церкві святій» (1667) ректора Київ. колегіуму Ф.Софоновича. Взагалі Київ. колегіум, як і його попередниця — Острозька академія, та Чернігівський колегіум і Переяславський колегіум підготували значну кількість викладачів — катехізаторів. Не випадково Павло Алеппський, секретар і син антіохійського патріарха Макарія III (див. Антіохійський патріархат), який супроводжував свого батька в поїздці до Москви й проїздив Гетьманщиною 1654 й 1656, відзначав добре знання основ правосл. віри та церк. співів місц. жителями, навіть дітьми. На основі «Ісповідання віри» вихованцем Київ. колегіуму Ф.Прокоповичем було створено перший у Російській імперії підручник власне із З.Б. Він містив, крім абетки та гол. молитов, стислий катехізис, який викладав найголовніші догмати віри та 10 заповідей Господніх. Вивчення З.Б. стало обов’язковим у Рос.
імперії, а згідно з указом Правительствуючого Сенату від 20 квіт. 1743 дворяни (див. Дворянство) та люди різних чинів мали навчати своїх дітей абетці та катехізису. Це підтвердили й укази часів імп. Катерини II, а з 1786 в нар. уч-щах вивчалася й священна історія. В 19 ст. остаточно усталився заг. зміст шкільного курсу З.Б., програма якого, однак, час від часу оновлювалася, зокрема, 1819 закономірно було вилучено запроваджений імп. Катериною II філософсько-моралізаторський твір «Книга о должностях человека и гражданина» (1786). Велику роль у цей час відіграли нові підручники З.Б., які написав моск. митрополит Філарет (Дроздов), — «Начатки христианского учения», «Пространный христианский катехизис», — на підставі яких творилися популярні посібники із З.Б. В підручнику Філарета значне місце займали церк.догматичні матеріали. Велику роль відіграли тоді й праці з методики викладання З.Б., написані законовчителем майбутнього імп. Олександра II Г.Павським. Він узгодив програму курсу із віковими особливостями учнів (у роботі з дітьми наголос робився на вивченні молитов, житій святих, церк. таїнств і обрядів; з юнаками — на вивченні церк. догматів тощо), але ця програма, незважаючи на її підтримку поетом і вихователем царських дітей В.Жуковським, не була прийнята офіційно. Під впливом реформ 60-х рр. 19 ст., а особливо революції 1905—1907, були внесені зміни й у справу викладання З.Б. Ще в 70-х рр. 19 ст. були складені нові програми, з’явилися нові підручники, зокрема Г.Титова («Уроки по православному катехизису»), П.Смирнова («Изложение христианской православной веры»), Г.Лаврова («Записки по предмету Закона Божия»), І.Зоркевича («Очерк учения христианской веры»). В серп. 1909 було скликано Всерос. з’їзд законовчителів середніх навч. закладів для обговорення проблеми кращого вивчення З.Б. На підставі його ухвал Синод 1910 запровадив єдиний обов’язковий курс із З.Б., який передбачав вивчення священної історії, Старого Завіту й Нового Завіту (див. Біблія), вчення про
богослужіння, розгорнутого катехізису та історії Церкви — Вселенської та вітчизн. Було створено нове покоління підручників із З.Б., найкращими з яких були книги священиків І.Антонова, І.Виноградова, П.Смирнова, Д.Соколова та ін. Цей процес вдосконалення предмета З.Б. був перерваний після Жовтневого перевороту в Петрограді 1917. 23 жовт. 1918 РНК РСФРР прийняла декрет «Про відділення церкви від держави і школи від церкви», який означав кардинальні зміни в становищі Церкви, що стала об’єктом гонінь і погромів з боку атеїстичної держави. З.Б. заборонялося відтепер викладати в школах та ін. навч. закладах (за винятком суто церковних), а створення незалежної від д-ви мережі дитячих освіт. закладів було неможливим, тим більше в умовах тотальних репресій щодо Церкви в 1920—30-х рр. Тільки з часу певного пом’якшення курсу рад. властей щодо Церкви (1941—42) З.Б. став викладатися в щойно відновлених духовних семінаріях. У загальноосвіт. школах він викладався тільки за межами СРСР, насамперед на західноукр. та західнобілорус. землях, що перебували під владою Польщі, та на еміграції (Аргентина, Бразилія, Канада, США та ін.). У Польщі Конституцією 1921 була ухвалена обов’язковість предмета «Релігія» для учнів у всіх початкових нар. школах. «Тимчасові Правила» про відношення уряду Польщі до правосл. церкви від 30 січ. 1922 ухвалюють, що З.Б. для учнів правосл. віри має провадитися на рідній мові учнів, і лише нові правила від 10 груд. 1938, по суті, ліквідовують це прогресивне положення. В 30-х рр. 20 ст. з Синодальної друкарні Польс. автокефальної правосл. церкви вийшли укр. мовою підручники із З.Б. для різних класів шкіл, написані, зокрема, О.Лотоцьким. З початком Другої світової війни на цих землях України (за винятком Холмщини, Підляшшя, Перемишльщини й Лемківщини; див. Радянсько-німецькі договори 1939) рад. властями було заборонено викладати З.Б. Після перемоги СРСР у II світ. війні викладання З.Б. могло провадитися тільки в нечисленних духовних семіна-
ріях. Викладання З.Б. в загальноосвіт. школах здійснювалося тільки на еміграції і в деяких країнах т. зв. соціаліст. табору (Польща). Особливо значну роль у популяризації З.Б. на еміграції, в першу чергу в Канаді, відіграв митрополит Іларіон (Огієнко). Досить оперативно на еміграції діяла й Українська греко-католицька церква. На підставі рішень 2-го Ватиканського собору (1962—65) вид-во оо. василіан (див. Василіани) у Нью-Йорку (США) й Торонто (Канада) видало 1976—79 у 2-х ч. книгу «Пізнай свій обряд», у котрій розповідалося про літургійний рік і значення кожного з його циклів (ч. 1) та осн. церк. свята (ч. 2). Пізніше ця книга здобула значну популярність і в Україні. У часи перебудови було піддано публічній критиці стан духовного життя в СРСР, постали питання, зокрема, про занепад сусп. моралі, необхідність вирішення проблеми виховання молоді і, у зв’язку з цим, про відродження християн. цінностей, запровадження в життя проголошеного Конституцією УРСР 1978 принципу свободи совісті, а також і викладання З.Б. в школах хоча б на факультативних засадах. З цією метою почалося перевидання підручників з З.Б., стали виникати курси підготовки викладачів даної дисципліни при церк. парафіях. З розпадом СРСР і становленням незалежної Укр. д-ви (1991) почало відроджуватися церк. життя. Віруючі громадяни України все активніше почали домагатися запровадження викладання З.Б. в школі, що реально започаткувалося в певній кількості церк. шкіл. Разом з тим протестантські конфесії також розпочали активно використовувати для катехізації власне богослужіння, видавати значну кількість відповідної літ., створювати навч. відеофільми, проводити лекторії. Церква наполегливо виступає в обороні прав віруючих і за надання їм рівних з атеїстами можливостей у вихованні дітей згідно з побажаннями батьків, тобто на засадах віри.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЗАКОН БОЖИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
