ЗАГРОДСЬКИЙ Олександр Олександрович (10.04.1889—04.08.1968) — військ. діяч, генерал-полковник. Н. в с. Зеленки (нині с. Зеленьків Тальнівського р-ну Черкас. обл.). Учасник Першої світової війни, за відзнаку в боях 1914 отримав чин прапорщика. 1917 — штабс-капітан, командир батальйону. Брав участь в українізації військ. частин Південно-Західного фронту. В укр. армії з осені 1917. В лют.—берез. 1918 — командир
1-го піх. куреня в окремому Запоріз. загоні, згодом — 1-го Запоріз. ім. гетьмана П.Дорошенка піх. полку в Запорізькій дивізії Армії УНР, від листоп. 1918 до груд. 1919 — командир Запоріз. д-зії в Запорізькому корпусі Армії УНР. Під час Першого Зимового походу Армії УНР 1919—1920 — командир Волин. збірної групи та в трав.—листоп. 1920 — 2-ї Волин. стрілец. д-зії, генерал-хорунжий. 1920 — заст. головнокоманд. Армії Української Народної Республіки ген. М.Омеляновича-Павленка, нач. резерву армії. З груд. 1920 перебував у таборі інтернованих укр. вояків у Каліші (Польща), де був нагороджений Залізного Хреста орденом. Чл. правління Укр. станиці в Каліші, Укр. військ.-істор. т-ва, голова ради Хреста Симона Петлюри, Спілки укр. воєн. інвалідів у Польщі, в. о. голови президії Великої ради рицарів Залізного Хреста. Після розформування табору мешкав у Польщі, Німеччині, від 1949 — у США. Урядом УНР на еміграції підвищений в чині до генерал-поручника, згодом — до генерал-полковника. П. у США. Літ.: Удовиченко О.І. Україна у війні за державність: Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917—1921. К., 1995; Срібняк І. Обеззброєна, але нескорена. Інтернована Армія УНР у таборах Польщі й Румунії (1921—1924 рр.). К., 1997. А.О. Буравченков.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЗАГРОДСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
