ЕТИКЕТОЗНАВСТВО (від франц. — еtiquette — ярлик, правило по-
ведінки, церемонія) — спеціальна історична дисципліна, яка вивчає етикети — усталені норми поведінки в різних колах, прошарках сусп-в, що існували та існують у межах різних цивілізаційних і етнічних спільнот. Дослідження правил етикету різних епох дає змогу визначити специфічні особливості відповідних періодів, сприяє відтворенню реальної картини подій минулого. Розрізняють, зокрема, такі види етикету: дипломатичний (протокол) — регулює спілкування працівників дипломатичного корпусу на офіц. прийомах, зустрічах, переговорах, раутах тощо відповідно до міжнар. правил; військ. — регламентує спілкування (відносини) офіцерського корпусу і солдатів на службі та в громад. місцях відповідно до вимог статуту; службовий — визначає певні аспекти поведінки кер. і підлеглого, колег по роботі; сімейний — регулює стосунки між дружиною і чоловіком, старшими і молодшими членами родини, дітьми та батьками; мовний — визначає стиль мовного спілкування. В Україні здавна існував неписаний звід родинного етикету (див. «Повчання» Володимира Мономаха). Автор «Слова про Закон і Благодать» Іларіон теж приділяв значну увагу особливостям нац. етикету. Стефан Зизаній у «Казании святого Кирилла», Ф.Прокопович у Духовному регламенті 1721 наголошували на необхідності знати осн. правила спілкування між людьми. Філософ і мислитель Г.Сковорода у своїх працях та курсах лекцій «Християнське благонравіє» сформулював осн. принципи етикету, який можна охарактеризувати як «християнський етикет». 1717 за указом рос. царя Петра I видано книгу «Юности честное зерцало» (витримала три видання), що містила збірку порад молодим дворянам (див. Дворянство) з приводу того, як поводитися у світському товаристві. В Табелі про ранги 1722 встановлювалася сувора ієрархія всіх видів служби та чинів, відповідно визначався і службовий етикет. У 18—19 ст. дворянство Російської імперії перейняло франц. етикет. Законодавцем моди став імператорський двір, де регламентувалося все — від норм звер-
тання до носіння одягу. 1842 вийшов указ імп. Миколи I про дозвіл на використання при пошитті одягу шовку, мережива, парчі виключно для осіб, віднесених до перших 5-ти класів Табеля про ранги. У груд. 1917 декретом РНК Рад. Росії скасовано вживання приватних титулів зі звертанням «господин», скасовано військ. чини. Набув поширення «етикетний нігілізм». Здобуття Україною держ. незалежності відкрило перед укр. фахівцями з Е. можливість звернутися до вивчення історії укр. нац. етикету та узагальнити досвід минулого в контексті правил етикету, прийнятих у сучасному цивілізованому світі. Літ.: Юности честное зерцало. СПб., 1717; М., 1990; Гексли Т. Эволюция и этика. В кн.: Русская мысль. М., 1893; Шопенгауэр А. Свобода воли и основы морали: Две основные проблемы этики. СПб., 1896; Аристотель. Этика. СПб., 1908; Корейс М., Фолл Д. Школа вежливости. Прага, 1963; Шварцман К.А. Этика поведения. М., 1963; Бардин С.М. Этика взаимных отношений. М., 1972; Сухомлинский В.А. Как воспитать нравственного человека (советы воспитателя). К., 1975; Жуков Ю.М. Эффективность делового общения. М., 1988; Смолка К. Правила хорошего тона. М., 1989; Топорков А.Л. У истоков этикета. Л., 1990; Медведев В., Попов А. В мире вежливости. М., 1991; Коваль А.П. Ділове спілкування. К., 1992; Новохацкая Л.П. Краткий справочник по этикету. К., 1992; Культура і побут населення України. К., 1993; Мы живем среди людей: Кодекс поведения. М., 1993; Правила хорошего тона: 240 кратких рекомендаций. К., 1993; Холопова Т.И., Лебедева М.М. Протокол и этикет для деловых людей. М., 1995. М.Ф. Дмитрієнко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЕТИКЕТОЗНАВСТВО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
