ДЮКАНОВ Мирон Дмитрович (22.08.1899—21.11.1941) — один із організаторів стахановського руху. Н. в с. Второє Рождественське (нині село Курської обл., РФ). Замолоду наймитував. У роки громадян. війни 1918—21 перебував у лавах Червоної армії (див. Радянська армія), брав участь у боях проти білогвардійців. 1924 приїхав на Донбас, почав працювати на шахті «Центральна» в с-щі Ірміне (пізніше місто, нині в межах м. Стаханов Луган. обл.). Оволодів професією вибійника, навчався на курсах гірничих майстрів. Повторив і перевершив світ. рекорд О.Стаханова (102 т) з видобутку вугілля: 3 верес. 1935 на дільниці О.Стаханова вирубав за зміну 115 т вугілля. 1936 працював парторгом шахти «Центральна-Ірміне», 1937 став 1-м секретарем Кадієвського міськкому КП(б)У, з 1938 очолив комбінат «Ворошиловградвугілля». На початку Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 призваний до лав Червоної армії. Загинув на Калінінському фронті. Літ.: Промышленность и рабочий класс Украинской ССР: Сборник документов и материалов, ч. 1—2. К., 1977. Є.П. Шаталіна.
це відтворення єдності сусп-ва та висунення спільних ідеалів, які стимулюють сусп. розвиток. Д. розумів релігію надзвичайно широко, ототожнював її з ідеологією. Серед чинників соціального розвитку надавав перевагу еколого-демографічним аспектам і піддавав критиці марксизм за перебільшення ролі екон. факторів (див. Марксизм в історичній науці). Заснована Д. наук. соціологічна шк. була однією з провідних наук. шк. у Франції в 1900—30-х рр. і значною мірою вплинула на формування початкової методології Анналів школи в історіографії. П. у м. Париж. Тв.: Социология и теория познания. В кн.: Новые идеи в социологии. СПб., 1915; О разделении общественного труда. Метод социологии. М., 1991. Літ.: Кон И. Позитивизм в социологии. Л., 1964; Николаев Ю. Эмиль Дюркгейм как социальный философ. «Социологические исследования», 1978, № 2; Арон Р. Этапы развития социологической мысли. М., 1993; Социология XIX века. М., 1998; Осипова Е.В. Социология Эмиля Дюркгейма. СПб., 2001. К.Ю. Галушко.
діяльність тогочасних укр. держ. установ: органів управління, суду та судочинства, організацію козац. війська. Один із співавт. підручника «Допоміжні історичні дисципліни». Працював над створенням синтетичного курсу історії України. Співавт. кількох підручників з історії України. Чл. редколегії та один з авторів 2-х вид. 2-томної «Історії Української РСР», відп. ред. 1-го т. «Історії селянства Української РСР» та колективної монографії «Нариси з історії історичної науки на Україні (доба феодалізму)». Нагороджений орденом Червоного Прапора та кількома медалями. П. у м. Київ. Тв.: Розгром шведських загарбників на початку XVIII ст. К., 1950; Історія УРСР, т. 1—2. К., 1953—55 [у співавт.]; Визвольна війна 1648— 1654 рр. і возз’єднання України з Росією. К., 1954 [у співавт.]; Очерки истории исторической науки в СССР, т. 1. М., 1955 [у співавт.]; 250 років Полтавської битви. К., 1959 [у співавт.]; Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця XVII — початку XVIII ст. К., 1959; Допоміжні історичні дисципліни: Короткий курс. К., 1963 [у співавт.]; Полтавська битва. К., 1963; Розвиток історичної науки в Українській РСР. К., 1970. Літ.: Учені вузів Української РСР. К., 1968; Вадим Архипович Дядиченко. (Некролог). «УІЖ», 1973, № 9; Вчені Інституту історії України. Біобібліографічний довідник, вип. 1. К., 1998. Н.О. Герасименко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДЮКАНОВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
