ДУХОБОРИ, духоборці — одна з реліг. течій т. зв. духовних християн, які називають себе «борцями за дух та істину». Д. не визнають Біблію як Святе Письмо, протиставляючи їй «Животну книгу» («Книгу життя») — зб. складених ними псалмів і оповідань про власну історію, які записуються й передаються з покоління в покоління. У віровченні Д. Бог — це духовне начало. Вважаючи православ’я спотвореною вірою, Д. порвали з ним, відмовилися від церк. храмів («людина — храм Божий»), заперечували духовенство, чернецтво, таїнства, обряди. Намагалися наслідувати принципи та побут ранньохристиян. громад. Різко виступали проти д-ви та РПЦ. Від 2-ї пол. 18 ст. громади Д. постійно зазнавали депортацій, їх направляли на важкі примусові роботи, засилали на каторгу. За указом імп. Олександра I всі Д. Російської імперії були переселені в Мелітопольський пов. Таврійської губернії. Там була ств. перша колонія Д. 1898—99 тисячі Д. емігрували до Канади, де створили свої поселення, які існують і нині. В Мелітопольському пов. віровчення Д. спочатку поширювалося гол. чин. серед рос. нас., але з часом до їхніх реліг. громад почали залучатися й українці. Д. з великою повагою ставилися до Г.Сковороди. Репресії 1930-х рр. в СРСР не обійшли духоборські громади. В наш час Д. проживають в Азербайджані, Грузії, РФ, країнах Серед. Азії. Невеликі групи Д. є в Україні і дотепер.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДУХОБОРИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
