ДУМИ — ліро-епічні твори укр. фольклору на історико-героїчну та побутову тематику, що становлять самобутній жанр. Генетично пов’язані з такими формами нар. творчості, як голосіння, істор. пісні й балади. Д. виконують у супроводі бандури, кобзи або ліри речитативом, їм властива своєрідна худож. форма, поетичні засоби, притаманні укр. нар. поезії. Своїм корінням Д. сягають епічної творчості, героїчного епосу билин доби Київської Русі. Найдавнішими джерелами з-поміж відомих на сьогодні, в яких вживається термін «дума», є перекладена польс. мовою Біблія, видрукована 1561 в Кракові (Польща), а також «Аннали» (1587) польс. історика С.Сарницького, де під 1506 на прикладі Д. про героїчну смерть двох братів Струсів вказуються ознаки цього жанру. Окремим жанром укр. фольклору визнавали Д. й ін. польс. та укр. письменники 16—17 ст. Остаточно у фольклористиці термін «думи» закріпив 1827 М.Максимович, на той час це слово поряд з іншими — «козацькі пісні», «пісні про старовину», «поважні пісні», «псальми» — вже було поширеним серед народу. Створювалися Д. переважно після якихось важливих істор. подій. Розквіт цього жанру припадає на 16—17 ст. Впродовж наступних двох століть він не розвивався, нових Д. було створено обмаль. На поч. 20 ст. спостерігалося певне відродження цього жанру (М.Кравченко — «Сорочинська трагедія»). Записано понад 50 сюжетів Д. у більш як 300 варіантах під різними назвами. Ділять їх на істор. й побутові. Серед істор. виділяють найдавніші Д. — про боротьбу проти татаро-турец. навали. В них оповідається, зокрема, про тяжку долю українців, які потрапляли до бусурманської неволі, — тому їх часто називають «невольницькими плачами» («Плач невольників», «Плач невольника в турецькій неволі»), про втечі з полону («Втеча трьох братів з города Азова»), врятування бранців («Маруся Богуславка»), рицарську загибель козака («Смерть козака на долині Кодимі»). Існують Д., в яких прославляється героїзм («Івась Коновченко», «Отаман Матяш»,
«Федір Безрідний»), звитяга («Козак Голота» і «Самійло Кішка»), оспівуються воля й незалежність («Сокіл і соколя»). У Д. також затавровано зрадників, що зрікаються рідного народу «заради лакомства нещасного». В окремих Д. йдеться і про станову нерівність серед козацтва («Козак нетяга Фесько Ґанжа Андибер»), розповідається про козац. побут («Козацьке життя») тощо. Д. про національну революцію 1648—1676 оповідають про передумови подій 1648, взаємини між українцями й польс. шляхтою, перемоги козац. війська («Про Хмельницького і Барабаша», «Перемога під Корсунем», «Про Білоцерківщину», «Хмельницький і Василій Молдавський» та ін.). Героями виступають укр. народ, запорожці та полководцікерманичі — Б.Хмельницький, М.Кривоніс, І.Богун, Д.Нечай та ін. У цих Д. зображено боротьбу укр. народу з польс. шляхтою, оспівано мужність козац. військ, створено образи нац. героїв (запороз. козаків), що втілюють нац. свідомість, згуртованість, патріотизм. У побутових Д. розкриваються традиційні риси нар. моралі, засуджується порушення узвичаєних норм поведінки, зокрема неповага в родинних стосунках («Удова і три сини», «Брат і сестра»). З-поміж побутових Д. зустрічаються й жартівливі («Про вівчаря», «Про тещу»). Творили Д. козац. співці. Згодом Д. удосконалювалися, опрацьовувалися кобзарями, лірниками, які створювали при цьому нові різновиди Д. У 19 ст. кобзарями були переважно сліпі
493 ДУМИ
Б.М. Думенко.
Дукач. Срібло, скло. Кін. 19 — поч. 20 ст. Черкащина.
Насильство аварів над дулібськими жінками. Мініатюра з Радзивіллівського літопису.
494 ДУМІН
О.О. Думін.
люди, які об’єднувалися у братства. Найвидатнішими бандуристами вважаються: І.Свічка, А.Шут, П.Братиця, О.Вересай, І.Крюковський, Ф.Холодний, Т.Пархоменко, П.Древченко, І.Кучугура-Кучеренко, Ф.Кушнерик, Є.Мовчан та ін. У добу СРСР в 1930-х рр. більшість професійних укр. кобзарів було знищено. На замовлення рад. чиновників різними авторами складалися псевдодуми, які вихваляли комуніст. вождів, прославляли т.зв. справедливі війни. Записи повних текстів окремих Д. («Козак Голота», 1684, та ще трьох ін., дві з них жартівливі) відомі з кін. 17 ст. Активне збирання Д. та їх публікація припадають на 19 ст. 1803—05 В.Ломиковський уклав збірник з 13 Д., почутих ним з уст невідомого кобзаря на Полтавщині. Оприлюднив їх 1892—93 П.Житецький. Першим вид. текстів Д. був «Опыт собрания старинных малороссийских песней» (1819, СПб.) М.Цертелєва. Велика заслуга у збиранні, друкуванні й дослідженні текстів Д. належить М.Максимовичу, І.Срезневському, П.Лукашевичу, М.Гоголю, М.Костомарову, А.Метлинському, П.Кулішу, І.Франкові, П.Мартиновичу, В.Горленку, М.Сумцову та ін., а в 20 ст. — Д.Ревуцькому, М.Грінченку, М.Рильському та ін. Перше ґрунтовне видання істор. пісень і Д. з варіантами й наук. коментарями здійснили В.Антонович і М.Драгоманов («Исторические песни малорусского народа», ч. 1—2. К., 1874—75). Наук. підсумком усіх попередніх студій
Д. стала ґрунтовна двотомна праця К.Грушевської «Українські народні думи» (т. 1. К., 1927, т. 2. К., 1931). Укр. Д. досліджували й рос. учені: Ф.Буслаєв, О.Міллер, О.Веселовський, М.Сперанський, О.Пипін та ін., а також франц., нім., хорватські, польс. та ін. фольклористи. Перші переклади Д. рос. мовою з’явилися друком 1829, польс. — 1837, англ. — 1840, франц. — 1845, нім. — 1845, сербською — 1860. Записи мелодій Д. здійснили в 50-х рр. 19 ст. І.Лизогуб і Л.Жемчужников, але їх не опублікували. Перша публікація записів мелодій до Д. належить М.Маркевичу (1857). 1874 М.Лисенко записав і видав мелодії Д. з голосу О.Вересая. Найповнішим є вид. записів мелодій Д. (з текстами) Ф.Колесси «Мелодії українських народних дум» (1910—13). Ідеї, образи, поетичні й музичні особливості Д. активно використовувалися в худож. літ. (М.Гоголь, Т.Шевченко, А.Малишко та ін.), в образотворчому мист-ві (Л.Жемчужников, С.Васильківський, М.Дерегус та ін.), у музиці (М.Лисенко, Д.Січинський, М.Вериківський та ін.).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДУМИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
