ДРАГОМИРОВ Михайло Іванович (20(08).11.1830—28(15).10. 1905) — рос. військ. діяч, генерал від інфантерії (1891). Н. поблизу м. Конотоп в сім’ї офіцера. Закінчив Імператорську військову акад. (1856). 1869—76 — нач. штабу Київського військового округу. Під час російсько-турецької війни 1877—1878 командував д-зією. Від 1878 — нач. Імператорської акад. Генштабу. Від 1889 — команд. військами Київ. військ. округу, від 1898 — київ., подільський і волин. генерал-губернатор, з 1903 — чл. Держ. ради. Послідовник О.Суворова в питаннях навчання та виховання військових; у галузі військ. тактики дотримувався прогресивних поглядів, хоча дещо недооцінював новітню військ. техніку. Автор «Підручника тактики» (1879) та низки ін. праць. П. у м. Конотоп. О.Ф. Овсієнко.
17 ст. (за ін. даними — 1630) як складова ч. регулярної армії Речі Посполитої (див. Кварцяне військо) і магнатських приватних військ (див. Надворне військо). Д. набиралися переважно з місц. нас. З початком національної революції 1648—1676 більшість Д. перейшла на бік укр. війська. Свого часу драгуном був, зокрема, козац. полк. С.Пободай. У подальшому в складі регулярних військ тих д-в, до яких входили укр. землі, Д. як різновид кавалерії існували аж до 1917. Літ.: Історія українського війська. Львів, 1992; Разин Е.А. История военного искусства, т. 2—3. СПб.—М., 1999; Тараторин В.В. Конница на войне. Минск, 1999. Б.В. Черкас.
монтова, в т. ч. поеми «Демон»; з польс. — оповідання К.Тетмаєра (у кн. К.Тетмайєра «На скелястім підгір’ї», 1930, передмова); з сербської, чеської, франц., фінської та ін. мов. 1989 вийшло друком «Вибране». За сфабрикованими звинуваченнями заарештований 1933 і 1935. Засуджений спочатку на 5 років виправних таборів, потім ще на 10 років. Загинув на Колимі (місцевість на пн. сх. азіатської ч. РФ). Реабілітований 1989. Літ.: Кочур Г. Рік Михайла ДрайХмари. «ЛУ», 1989, 26 жовт.; Василевський П. Так загинув він на Колимі. Там само; Мусієнко О. Михайло ДрайХмара. Там само, 1991, 25 лип.
Г.С. Брега. «ДРАНҐ НАХ ОСТЕН» («Drang nach Osten» — «Натиск на Схід») — лозунг герм. експансіоністської політики, що сформувалася ще в добу середньовіччя й була орієнтована на колонізацію сх., переважно слов’ян., земель. Дух саме цієї політики намагалася реалізувати в 20 ст. гітлерівська Німеччина, розв’язавши 1939 війну з Польщею (див. Німецько-польська війна 1939), а 1941 — з СРСР (див. Велика вітчизняна війна Радянського Союзу 1941—1945). Наслідуючи геополіт. теорії (див. Геополітика) своїх попередників, А.Гітлер у кн. «Моя боротьба» писав, що в разі приходу до влади збирається йти шляхом тевтонських рицарів (див. Тевтонський орден). При цьому він посилався на «моральне право німців на придбання чужих територій та земель», яке аргументував тим, що щорічний приріст нас. Німеччини сягає майже 900 тис. осіб, а оскільки прогодувати «армію нових громадян» стає все важче, то для того, щоб уникнути «голоду та зубожіння», нім. народ мусить стати володарем нових земель. Керуючись принципом «Д.н.О.», осн. вектором нім. експансії А.Гітлер визначив сх. напрям. З цього приводу він писав: «Ми, націонал-соціалісти… призупинимо нескінченну міграцію німців на південь та захід і звернемо наші погляди на землі, розташовані на Сході… Говорячи сьогодні про життєвий простір у Європі, ми в основному можемо мати на увазі лише Росію та її васальні прикордонні держави. Сама доля вказує нам цей шлях».
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДРАГОМИРОВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
