ДОНЦОВ Дмитро Іванович (10.09 (29.08).1883—30.02.1973) — політ. діяч, журналіст, літ. критик, теоретик та ідеолог укр. націоналізму. Д-р права (1917). Н. в м. Мелітополь. 1900—07 навч. (з перервою) на юрид. ф-ті Петерб. унту. Активно співробітничав із укр. гуртками в Санкт-Петербурзі. Чл. Революційної української партії, Української соціал-демократичної робітничої партії. Перебував під арештом 1905—07. У Віденському ун-ті 1909—11 вив-
чав право. Публіцистичну діяльність розпочав у журналах «Дзвін» та «Украинская жизнь». 1914—18 — голова Союзу визволення України. 1914—16 очолював у Берліні (Німеччина) інформаційний центр Укр. парламентського клубу. 1916—17 керував Бюро народів Росії в Берні (Швейцарія) та видавав його прес-бюлетень. 1917 повернувся до Києва. За Української Держави очолив Укр. телеграфне агентство і Держ. бюро преси. Від 1918 — чл. гол. управи Партії укр. хліборобів-демократів. 1919—21 — кер. пресової та інформаційної місії в Берліні. Одночасно — кер. Укр. пресового бюро в Берліні. Від 1922 проживав у Львові. Засн. Української партії національної роботи, ред. її органу «Заграва» (1923—24). Відновив видання «Літературно-наукового вістника» (1922—32). Редагував «Вістник» (1932—39), видання якого поновив Є.Коновалець, та «Книгозбірню “Вістника”». З 1939 жив у Берліні та Бухаресті (Румунія), видавав ж. «Батава» (1940—41). Від 1941 перебував у Берліні й Празі, де писав статті для нім. преси. Од 1945 мешкав у амер. окупаційній зоні в Берліні, потім — у Франції, Великій Британії, США. 1947 оселився в Канаді, викладав укр. літ. в Монреальському ун-ті (1949—52). У своїх теор. поглядах пройшов еволюцію від прийняття соціаліст. та марксистських ідей до їх повного заперечення. Обґрунтував ідею укр. націоналізму. Відстоював засади крайнього войовничого християнства, ідею незалежності України, ідеологічно обґрунтував діяльність Організації українських націоналістів. Для гострополемічних публіцистичних тв. Д. характерна пристрасна аргументація без будьяких компромісів. Тривалий час його ідеологічні засади зустрічали критику з боку демократ. і церк.-реліг. (переважно катол.) громадськості за волюнтаристський і пантеїстичний монізм. П. у м. Монреаль. Тв.: Модерне москвофільство. К., 1913; З приводу однієї єресі. К., 1914; Історія розвитку української державної ідеї. Вінниця, 1917; К., 1991; Постави нашої політики. Відень, 1921; Націоналізм. Львів, 1926; Де шукати наших традицій? Львів, 1938; Дух на-
шої давнини. Прага, 1944; Дрогобич, 1991; Туга за героїчним: Ідеї і постаті літературної України. Лондон, 1952; Поетика вогненних меж. Олена Теліга. Торонто, 1953; Твори, т. 1. Львів, 2001. Літ.: Ленкавський С. Філософічні підстави «Націоналізму» Донцова. «Розбудова нації», 1928, № 7/8; Пушкар К. «Націоналізм»: Критика фраз. Львів, 1933; Єндик Р. Дмитро Донцов — ідеолог українського націоналізму. Мюнхен, 1955; Штепа П. Бібліографія творів Дмитра Донцова. Віндзор, 1958; Сосновський М. Дмитро Донцов: політичний портрет: З історії розвитку ідеології українського націоналізму. Нью-Йорк—Торонто, 1974; Сварник Г. Редакторська та видавнича діяльність Дмитра Донцова львівського періоду (1922—1939); «Україна в минулому», 1996, вип. 9; Ідейно-теоретична спадщина Дмитра Донцова і сучасність: Матеріали науково-теоретичної конференції. Запоріжжя, 1998; Сварник Г. Листування «Вістниківців» в архіві Д.Донцова: досвід та перспективи публікації. «Матеріали засідань історичної та археографічної комісій НТШ в Україні», 1999, вип. 2; Квіт С.М. Дмитро Донцов: Ідеологічний портрет. К., 2000; Дашкевич Я. Дмитро Донцов і боротьба довкола його спадщини. В кн.: Донцов Д. Твори, т. 1. Львів, 2001. І.В. Верба.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Донцов Дмитро Іванович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
