ДОКУЧАЄВ Василь Васильович (01.03(17.02).1846–08.11(26.10). 1903) — учений, педагог, громад. діяч. Д-р геогнозії та мінералогії (1883). Н. в с. Мілюково (нині село Смоленської обл., РФ) у родині сільс. священика. Закінчив Смоленську духовну семінарію (1867), фіз.-мат. ф-т Петерб. унту зі ступенем кандидата природничих наук (1871). Від 1872 — на посаді консерватора (хранителя) в університетському геол. кабінеті. 1875 у Т-ві дослідників природи (Санкт-Петербург) та ж. «Отечественные записки» подав повідомлення «По вопросу об осушении болот и в частности об осушении Полесья». Досліджував крихкі поклади та структуру річкових долин, гол. чин. — дніпровської. 1878 узагальнив результати в магістерській дис. «Способы образования речных долин Европейской России». 1877—78 взяв участь в організованих Вільним екон. т-вом геолого-геогр. «екскурсіях» чорноземною смугою Російської імперії, переважно Україною (1881 знову відвідав Україну для уточнення
висновків). Висунув теорію генези чорнозему. 1879 під егідою Мін-ва державних маєтностей опубл. записку «Картография русских почв» — пояснювальний текст до складеної померлим 1878 статистиком Василем Чаславським карти ґрунтів Європ. Росії, почав викладати в Петерб. ун-ті. 1880 обійняв каф-ру мінералогії (1881 — штатний доц., 1884 — проф.). 1881 з приводу 2-томника графа Олексія Уварова «Археология России. Каменный период» виголосив у від-ні геології та мінералогії Т-ва дослідників природи полемічну промову (наступного року побачила світ як брошура). 1882 за колекцію ґрунтів отримав диплом 1-го ст. Всерос. пром.-худож. виставки. 1883 нагороджений Макаріївською премією Петерб. АН за книгу «Русский чернозем». 1888—94 керував фізико-геогр. дослідженнями Полтав. губ., разом із колегами видав матеріали щодо оцінки її земель, статті, монографію «Наши степи прежде и теперь» (гонорарні кошти передав постраждалим від посухи), розробив методику визначення, чи були ліси на пд. укр. теренах. 12 листоп.(31 жовт.) 1888 у Вільному екон. т-ві виступив з відповідною доповіддю «Методы исследования вопроса: были ли леса в южной степной России» («Труды Императорского Вольного экономического общества», 1889, т. 1). Удостоївся золотої медалі та ордена «За заслуги у землеробстві» Всесвіт. виставки (Париж, 1889). Опікав В.Вернадського (їхнє листування представлено в книзі: Докучаев В.В. и Вернадский В.И. «Переписка». М., 1951), обнародував 1889, зокрема, результати студій цього свого учня-колеги, набуті під час мандрівки поблизу р. Чаплинка в Новомоск. пов. Катериносл. губ. (нині тер. Дніпроп. обл.), та його розвідку про Кременчуцький пов. Полтав. губ. Створив у Полтаві природничоістор. музей (1891), передавши до нього свій гербарій та зразки ґрунтів і гірських порід. 1892 очолив Особливу експедицію, споряджену Лісовим департ. до Воронезької, Харків. та Катериносл. губерній задля запобігання ерозії ґрунтів, посухам і
недородам. Опублікував її «Труды» (18 випусків). Пильну увагу приділив Старобільському степу в Харків. губ. і Великоанадольському лісництву в Маріупольському пов. Катериносл. губ. Від 1892 виконував обов’язки дир. Новоалександрійського інту с. госп-ва та лісівництва (посад Ново-Александрія, Люблінська губ., нині м. Пулави, Республіка Польща), значною мірою на евакуйованій 1914 базі якого виник Харків. с.-г. ін-т (нині — Аграрний ун-т ім. В.Докучаєва). 1895 через перевтому взяв відпустку, перебував у Криму. 1898 вивчав ґрунти Бессарабії, потім, до 1900, — Кавказу та Центр. Азії. 1899 сформулював т. зв. «закон зональності», осмисливши «найщільніший зв’язок клімату, ґрунтів, тваринних та рослинних організмів» і «співвідношення між зонами природи взагалі й усім життям, усією діяльністю людини». Читав науково-популярні лекції, в т.ч. в Полтаві, де співробітничав із місц. земством і час. «Хуторянин». Від кінця 1900 тяжко хворів. П. у м. С.-Петербург. 1954 на його честь смт Оленівські Кар’єри Донец. обл. перейменовано на місто Докучаєвськ. Тв.: Избранные сочинения, т. 1— 3. М., 1948—49; Сочинения, т. 1—9. М., 1949—60; Наші степи колись і тепер. К.—Х., 1949; К вопросу о почвах Бессарабии. Кишинев, 1950; Російський чорнозем. К.—Х., 1952. Літ.: Вернадский В.И. Страница из истории почвоведения (Памяти В.В. Докучаева). М., 1904; Докучаев. СПб., 1906; Калачиков О.Т. Великий російський вчений — основоположник науки про грунт В.В. Докучаєв. К., 1949; Крупенников И.А. Докучаев в Крыму. Симферополь, 1950; Крупенников И.А., Крупенников Л.А. Василий Васильевич Докучаєв. М., 1956; Вернандер Н.Б. В.В. Докучаєв — творець вітчизняного грунтознавства. К., 1961; Кирьянов Г.Ф. Василий Васильевич Докучаев. М., 1966; Зонн С.В. Василий Васильевич Докучаев. М., 1991; Николаев В.Ф. Из истории Полтавского краеведческого музея. Полтава, 1991; Докучаев Василий Васильевич (1846—1903). М., 1997. П.Г. Усенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДОКУЧАЄВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
