ДИСИДЕНТСЬКІ (ОПОЗИЦІЙНІ) РУХИ 1960—1980-х РОКІВ В УКРАЇНІ
Провідне місце серед опозиційних сил в УРСР 1960—80-х рр. мали: укр. нац.визвол. рух (національно орієнтоване дисидентство), рухи нац. меншин (кримськотатар. та єврейс. нац. рухи за повернення на істор. Батьківщину), рух за свободу совісті (реліг. дисидентство), рух за соціально-екон. права. Поширення дисидентства в 1960—80-х рр. в СРСР, у т. ч. і в Україні, стало реакцією на згортання процесу десталінізації рад. сусп-ва, утиски нац. культ.-духовного життя, серйозні порушення конституційних норм щодо свободи совісті та віросповідань, істотні прорахунки в галузі соціально-екон. політики. Помітний вплив на формування укр. дисидентства справила поразка нац.-визвол. боротьби 1940—50-х рр. у Зх. Україні, яка проілюструвала безперспективність збройних методів опору.
Характерною рисою укр. дисидентського руху була боротьба за нац. інтереси укр. народу, яка поєднувала найрізноманітніші форми громадян. протесту: від інтелектуального опору, що виражався як у написанні й поширенні через «самвидав» публіцистичних, прозових, поетичних тв., в яких викривалися вади рад. сусп-ва («Інтернаціоналізм чи русифікація?» І.Дзюби, «Право жити» Ю.Бадзьо, «Етноцид українців в СРСР» С.Хмари, публіцистика В.Чорновола, В.Мороза, В.Марченка, Є.Сверстюка та ін.), а також у ствердженні нерегламентованих культ. ініціатив (подвижницька діяльність Л.Ященка, І.Гончара, А.Горської та ін. у розбудові непідконтрольних органам влади неофіц. музеїв, б-к, неформальних об-нь), до створення орг. структур для боротьби з існуючим держ. та сусп. ладом. У 2-й пол. 1950-х — на поч. 1960-х рр. в Україні виникає мережа таємних орг-цій і осередків антирад. спрямування. Деякі з них діяли на засадах інтегрального націоналізму (див. Націоналізм): «Союз борців за звільнення України» (середина 1950-х рр., у м. Шахтарськ), Український національний комітет (1956—61, поширював свій вплив серед нас. Львів. обл.), Український національний фронт (1964—67, у Львів., Івано-Франк., Кіровогр., Донец. областях); деякі спиралися на ідеї націонал-комунізму: Українська робітничо-селянська спілка (1960—61, у Львів. обл.), «Українська національна комуністична партія» (1971—72, м. Київ), «Партія національного прогресу» (кін. 1970 — поч. 1980-х рр., у м. Горлівка). Якщо націоналкомуніст. та націоналістичні угруповання робили осн. акцент на розв’язання нац. проблем і домагалися побудови незалежної Укр. д-ви, то чимало ін. орг-цій і груп («Підпільний центр “Свобода”» у м. Костянтинівка Донец. обл., «Демократичний союз соціалістів» у смт Серпневе Одес. обл., «Боротьба за громадську справедливість» у Миколаїв. обл., «Партія боротьби за реалізацію ленінських ідей» у м. Луганськ та ін.) виводили на перший план завдання реалізації демократ. прав і свобод громадян незалежно від їх нац. приналежності як
395 ДИСИДЕНТСЬКІ
396 ДИСКРИМІНАЦІЯ
неодмінну запоруку подальшого розвитку рад. сусп-ва. В історії укр. дисидентського руху вирізняють два етапи. На першому етапі (2-га пол. 1950 — серед. 1960-х рр.) протести здебільшого мали анонімний характер, здійснювались у вигляді розповсюдження листівок, нац. символіки, на другому (серед. 1960-х — 1970-ті рр.) — надзвичайно важливим стало поширення легальних форм боротьби. Останнє знайшло вираження в широкій петиційній кампанії («Лист 78-ми», «Лист 139-ти»), відкритих акціях протесту (демонстративна акція в київ. кінотеатрі «Україна» на прем’єрі фільму С.Параджанова «Тіні забутих предків» 14 верес. 1965; мітинги біля пам’ятника Т.Шевченку в Києві, особливо з приводу відзначення чергової річниці перепоховання праху Т.Шевченка в Україні 22 трав.), актах самоспалення, здійснених В.Макухом, О.Гірником, М.Береславським, формуванні громад. орг-цій на захист деяких політв’язнів («Громадський комітет на захист Ніни Строкатої», 1971), заснуванні в листоп. 1976 Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод, яка діяла на основі підписання кер-вом СРСР Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі (Фінляндія, 1975). У літописі опозиційного руху 2-ї пол. 1950—1980-х рр. в Україні значне місце посідає боротьба кримських татар за повернення на свою істор. Батьківщину, реалізацію прав і свобод, гарантованих міжнар. актами, конституціями СРСР та УРСР. Перші кроки в становленні кримськотатар. нац. руху спостерігалися вже наприкінці 1940-х рр. Вони виявились у нестримному прагненні крим. татар зберегти власну самобутність, мову, к-ру; в масових утечах з місць «спецпоселення» (див. Депортація кримськотатарського народу 1944), порушенні встановленого режиму їх функціонування, в масовій перманентній петиційній кампанії, діяльності таємного гуртка «Союз кримськотатарської молоді за повернення на Батьківщину» на чолі з М.Джемілєвим, М.Омеровим, М.Османовим, Р.Годженовим та ін.
Значний прошарок опозиції в Україні становив єврейс. нац. рух, представлений двома осн. течіями — «еміграційників» (домагання реалізації права на еміграцію) і «культурників» (відродження істор.-культ. традицій укр. єврейства). Активісти єврейс. нац. руху Й.Зісельс, Я.Левін, Я.Меш, О.Парицький докладали чимало зусиль для створення нелегальних культ.-освіт. центрів — «ульпанів» — у Києві, Харкові, Одесі, задоволення реліг. потреб єврейс. меншини (див. Іудаїзм в Україні), подолання проявів побутового і держ. антисемітизму (див. Антисемітизм в Україні). Антицерк. кампанія 2-ї пол. 1950 — поч. 1960-х рр., що супроводжувалася форсованим подоланням «релігійності», адм. втручанням у діяльність реліг. орг-цій, викликала появу реліг. дисидентства. В лоні РПЦ існувало кілька течій, спрямованих як проти Московського патріархату, так і проти держ. органів. Ідеться про спробу створення в 1-й пол. 1950-х рр. єдиної незалежної укр. церкви, про діяльність «Комітету відновлення Церкви і боротьби за її канонічну чистоту» і «Християнського комітету захисту прав віруючих в СРСР», прилюдні виступи єпископа Полтав. і Кременчуцького Феодосія (Дикуна) проти грубого втручання д-ви у справи церкви, правозахисну діяльність священиків П.Здрилюка, В.Романюка (див. Володимир), протести віруючих проти масового закриття церков і монастирів, нищення святих місць тощо. Серйозною силою був рух за відновлення Української грекокатолицької церкви, який виник практично відразу після неканонічного Львівського собору Української греко-католицької церкви 1946 і виявився у функціонуванні незареєстрованих реліг. громад, створенні орг-цій захисту прав віруючих: «Ініціативна група захисту прав віруючих і церкви» на чолі з Й.Терелею, «Комітет захисту УГКЦ» (кер. — І.Гель), акціях протесту, богословських тв. Й.Сліпого, В.Величковського, Р.Бахталовського. В опозиції до режиму перебували представники римо-катол. та іудейських громад. Високою активністю відзначалися опози-
ційні течії серед євангельських християн-баптистів, адвентистів сьомого дня (див. Адвентизм), п’ятидесятників, що створили незалежні від д-ви духовні центри («Рада Церков євангельських християн-баптистів», «Вірні і вільні Адвентисти сьомого дня»), поширювали реліг. «самвидав», апелювали до світової громад. думки. Союзне і респ. парт.-держ. кер-во офіційно не визнавало наявності в країні опозиції режимові, характеризуючи представників останньої не як опозиціонерів, а як «відщепенців», «кримінальних злочинців», послідовно проводило боротьбу з нонконформістськими силами. Відповіддю на активізацію дисидентського руху стали політ. репресії, які проводилися за допомогою розгалуженого карального апарату та спиралися на відповідну законодавчу та нормативну базу рад. комуніст. режиму. Літ.: Алексеева Л.М. История инакомыслия в СССР. Новейший период. Вильнюс—М., 1992; Курносов Ю.О. Інакомислення в Україні (60-ті — перша половина 80-х рр. XX ст.). К., 1994; Касьянов Г.В. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960—1980-х років. К., 1995; Кримські татари 1944—1994 рр. Статті. Документи. Свідчення очевидців. К., 1995; Русначенко А.М. Національно-визвольний рух в Україні: середина 1950-х — початок 1990-х років. К., 1998; Бажан О.Г., Данилюк Ю.З. Український національний рух: основні тенденції і етапи розвитку (кінець 1950-х — 1980-ті роки). К., 2000; Кримські татари: шлях до повернення. Кримськотатарський національний рух (друга половина 1940-х — початок 1990-х років) очима радянських спецслужб: Збірник документів та матеріалів, ч. 1. К., 2004. О.Г. Бажан.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДИСИДЕНТСЬКІ (ОПОЗИЦІЙНІ) РУХИ 1960—1980-х РОКІВ В УКРАЇНІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
