Директоріум Автономной Подкарпатской Руси — дорадчий орган з питань мов, шкіл, релігії та місц. самоуправління, який діяв наприкінці 1919 — поч. 1920 згідно з положенням «Генерального статуту про організацію та адміністрацію Підкарпатської Русі, приєднаної Паризькою конференцією до Чехословацької Республіки», ухваленим урядом Чехословаччини 7 листоп. 1919 (див. Підкарпатська Русь). До складу Д.П.Р. ввійшли: Г.Жаткович (голова), Ю.Бращайко (див. Бращайки), А.Волошин, Ю.Гаджега, К.Прокоп, О.Торонський. 9 груд. 1919 К.Прокопа замінив Є.Пуза. Завданням Д.П.Р. було підготувати необхідні законо-
проекти в справах автономії та подати їх на розгляд сойму. Згідно зі статутом, Д.П.Р. мала 6 відділів: «а) Предсідательство и заграничное политичное отделеніе; б) Культурное и школьное отделеніе; в) Религійное, промисловое и торговельное отделеніе; г) Правосудие, земледельное и продовольственное отделеніе; д) Отделеніе администраціи (внутренних дел); е) Финансовое отделеніе». Малорус. мову, тобто рідну мову підкарпатських русинів із етимологічним правописом, проголошено урядовою. Серед вимог, які висувала Д.П.Р., були: проголошення автономії, встановлення кордонів, звільнення з-під румун. окупації сх. р-нів, скасування коблин та роковин, впорядкування грошової системи, проведення земельної реформи, допомога інвалідам та сиротам війни (див. Перша світова війна), поліпшення життєвого рівня народу. Д.П.Р. вимагала відкликання чеха Я.Брейхи з посади адміністратора краю, висунула ультиматум президентові Чехословаччини Т.Масарику. Однак чеська влада все це проігнорувала. 19 лют. 1920 члени Д.П.Р. заявили про свою відставку. Літ.: Нариси історії Закарпаття, т. 2 (1918—1945). Ужгород, 1995; Болдижар М. Закарпаття між двома світовими війнами. Матеріали до історії суспільно-політичних відносин, ч. 2. Ужгород, 1996; Dokumenty o Poskarpatske Rusi. Praha, 1997. М.М. Вегеш.
тер. Араб. халіфату та в сусідніх країнах. Період найбільшого поширення Д. — поч. 9 — серед. 10 ст. В цей час вони були в ужитку в д-вах Зх., Пн. та Сх. Європи, в т. ч. й на укр. землях. На грошовому ринку Київської Русі використовувалися цілі Д. (ногати та куни), а також їх фрагменти (резани та вивериці), про що свідчать пам’ятки давньорус. літописання та монетні скарби. На поч. 11 ст. зменшення масштабів карбування Д., а також псування їх скоротили наплив цих монет на укр. землі. Однак аж до кін. 12 ст. Д. продовжували відігравати помітну роль у процесі грошового обігу; 2) срібна монета Золотої Орди вагою 1,4—1,5 г, що емітувалася наприкінці 12 — поч. 15 ст. Подібно до куфічних Д. зображення на золотоординських монетах відсутні, а вміщено лише інформацію про дату та місце карбування, а також імена правителів. Незначна кількість цих Д. перебувала на грошовому ринку укр. земель у 14 — на поч. 15 ст. Літ.: Котляр М.Ф. Грошовий обіг на території України доби феодалізму. К., 1971; Зварич В.В., Шуст Р.М. Нумізматика: Довідник. Тернопіль— Львів, 1998. Р.М. Шуст.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДИРЕКТОРІЯ ПІДКАРПАТСЬКОЇ РУСІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
