Дипломатична служба Української козацької держави — група посадовців Укр. козац. д-ви 1648—57, які виконували функції спеціалізованої держ. структури, що займалася проведенням зовн. політики. Утворена за традиціями Війська Запорозького і діяла без оформлення у відповідну спец. установу. Управління цією службою здійснювалося старшинською радою (див. Рада генеральної старшини) й гетьманом. Рада розробляла напрями зовн. політики, умови угод і договорів. Гетьман здійснював практичне кер-во зносинами з ін. країнами: приймав і відправляв іноз. посольства та вів з ними переговори, інструктував укр. послів і заслуховував їхні звіти, брав участь у виробленні найважливіших дипломатичних актів і підписував їх. Поточну роботу виконувала Генеральна військова канцелярія, писарі якої готували відповідну документацію. Упродовж 1648 зусилля дипломатичної служби Укр. козац. д-ви спрямовувалися на збереження військ.-політ. союзу з Кримським ханством, пошук порозуміння з Османською імперією, залучення правителів Рос. д-ви й Трансільванського князівства до
боротьби за корону в Речі Посполитій. 1649—53 осн. увага приділялася досягненню визнання з боку Польщі й ін. країн незалежності Укр. козац. д-ви, запобіганню створення антиукр. коаліції, пошуку надійного протектора (див. Протекторат). Протягом 1654—57 служба займалася формуванням антипольс. союзу д-в, нейтралізацією політики Польщі й Криму, возз’єднанням зх.-укр. регіону з козац. Україною, захистом внутр. суверенітету від посягань царського уряду. Важливою сферою діяльності дипломатів 1648—57 був збір різноманітної інформації про характер міжнар. відносин, внутр.-політ. становище потенційних союзників і противників, їхню військ. потужність тощо. На основі козац. традицій склався власний церемоніал прийому іноз. гінців, посланців і послів, ведення з ними переговорів та організації безпеки їхнього пересування теренами д-ви, постачання для них і конвою продовольства й фуражу. Форма прийому (як правило, в Чигирині) залежала від рангу (гонець, посланець, посол) особи, яка приїжджала з візитом, політ. статусу того, хто її посилав, і важливості покладеної на неї дипломатичної місії. Участь гетьмана в зустрічі посольств практикувалася рідко; цю функцію виконував хтось із ген. старшин чи полковників. Чл. посольств отримували помешкання неподалік від місця проживання Б.Хмельницького, їх брали на утримання скарбниці. Існували відмінності в ритуалах аудієнцій для послів різних країн, що зумовлювалося врахуванням традицій їхньої дипломатичної служби та політ. цілями укр. уряду. Секретні питання обговорювалися лише гетьманом наодинці з послом в окремій кімнаті. Прикметними рисами етикету були інтенсивність переговорного процесу та його швидке завершення. Д.с.Б.Х. мала у своєму складі перекладачів, знавців доріг, людей, пристосованих до мандрівного життя, секретарів посольств, посланців і послів. Функцію останніх переважно виконували полковники й ген. старшини, які уповноважувалися гетьманом укладати угоди й до-
говори. Склад і чисельність посольств залежали від важливості дорученої їм дипломатичної місії. Велика увага приділялася оформленню відповідної документації. Листи, адресовані монархам, підписувалися гетьманом й скріплювалися печаткою. Інколи гетьман вдавався до титулатури «Божою милістю», що використовувалася європейськими монархами. Практикувалися різноманітні стилі написання листів до іноз. правителів і глав урядів, що було зумовлено враховуванням узвичаєних у тих чи ін. країнах норм етикету. Як правило, зміст укладених договорів в Укр. козацькій д-ві не розголошувався і був відомим дуже обмеженому колу осіб. Літ.: Голобуцкий В. Дипломатическая история освободительной войны украинского народа 1648—1654 гг. К., 1962; Шевченко Ф.П. Дипломатична служба на Україні під час визвольної війни 1648—1654 рр. В кн.: Історичні джерела та їх використання, вип. 1. К., 1964; Крип’якевич І.П. Богдан Хмельницький. Львів, 1990; Грушевський М. Історія України-Руси, т. 8; т. 9, кн. 2. К., 1995—97; Мицик Ю. Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу середини XVII століття. Дніпропетровськ, 1996; Федорук Я.О. Міжнародна дипломатія і політика України 1654—1657, ч. 1. Львів, 1996; Яковлева Т. Гетьманщина в другій половині 50-х років XVII століття. Причини і початок Руїни. К., 1998; Горобець В. Еліта козацької України в пошуках політичної легітимації: стосунки з Москвою та Варшавою. 1654—1665. К., 2001; Смолій В.А., Степанков В.С. Становлення української дипломатичної служби. Зовнішня політика уряду Б.Хмельницького (1648—1657). В кн.: Нариси з історії дипломатії України. К., 2001; Степанков В.С. Дипломатична служба України та основні принципи її функціонування у роки гетьманування Богдана Хмельницького (1648—1657 рр.). «Наукові праці Кам’янець-Подільського державного педагогічного університету. Історичні науки», 2002, т. 6(8); Чухліб Т.В. Культура дипломатичних відносин. В кн.: Історія української культури, т. 3. К., 2003; Його ж. Гетьмани і монархи. Українська держава в міжнародних відносинах 1648— 1714 рр. К.—Нью-Йорк, 2003. В.С. Степанков.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДИПЛОМАТИЧНА СЛУЖБА БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
