ДЕСТАЛІНІЗАЦІЯ, реабілітації та амністії невинно засуджених — половинчастий процес ліквідації в СРСР наслідків цілої низки злочинів, учинених режимом Й.Сталіна в процесі побудови в
країні соціалізму. Започаткований після смерті Й.Сталіна. 27 берез. 1953 видано Указ Президії ВР СРСР про амністію ув’язнених на строк до 5-ти років. 4 квіт. 1953 оприлюднено рішення, за яким звільнили осіб, звинувачених у «справі лікарів». 10 квіт. 1953 ЦК КПРС скасував рішення від 9 листоп. 1951 та від 27 берез. 1953 у «справі мінгрельської націоналістичної організації». У верес. 1953 видано Указ Президії ВР СРСР про право Верховного Суду переглядати за поданням ген. прокурора рішення колегій ОДПУ, «трійок» НКВС та особливої наради при НКВС— МГБ—МВС СРСР. Тоді ж було ліквідовано військ. трибунали у військах МВС, особливу нараду МВС, скасовано постанову ЦВК СРСР від 1 груд. 1934 «Про порядок ведення справ відносно підготовки або здійснення терористичних актів». 1954 створено центр. та місц. комісії з перегляду справ осіб, засуджених 1934— 53 за політ. обвинуваченнями. 30 квіт. 1954 Верховний Суд СРСР реабілітував групу осіб, які були репресовані в «ленінградській справі» (М.Вознесенський, О.Кузнецов та ін.), а 22 листоп. 1955 скасував вироки в «справі Єврейського антифашистського комітету» (див. Єврейський антифашистський комітет) і ухвалив рішення про закриття цієї справи. На поч. 1955 створено спец. групу військ. прокурорів і слідчих для перегляду справи про «антирадянську троцькістську військову організацію» (М.Тухачевський та ін.), яку офіційно закрито 31 січ. 1957. У груд. 1955 створено Комісію для вивчення матеріалів про масові репресії чл. і канд. у чл. ЦК ВКП(б), обраних XVII з’їздом партії (26 січ. — 10 лют. 1934), та ін. громадян за період 1935—40. 1955 прийнято постанову РМ СРСР за № 1655 «Про трудовий стаж, працевлаштування та пенсійне обслуговування громадян, необґрунтовано притягнутих до карної відповідальності і згодом реабілітованих» та ін. юрид. акти щодо цього питання. 26 черв. 1956 ЦК КПРС і РМ СРСР ухвалили постанову «Про усунення наслідків брутальних порушень законності стосовно колишніх військовополонених та
членів їхніх родин». Із квіт. 1954 по квіт. 1959 чисельність політв’язнів («контрреволюціонерів») скоротилась у 40,7 разу, а їхня частка в складі всіх ув’язнених — від 33% до 1,2%. За офіц. даними, на 1 квіт. 1959 у таборах і колоніях МВС СРСР утримувалося 948 447 ув’язнених, із них 11 027 — за «контрреволюційні» злочини. Від 1954 до лют. 1956 військова колегія Верховного Суду СРСР реабілітувала 7679 осіб, а всього за 1954—61 — 737 182 особи. У груд. 1953 було повідомлено, що «Берія Л.П., Меркулов В.Н., Деканозов В.Г., Кобулов Б.З., Гоглідзе С.О., Мешик П.Я. та Влодзимирський Л.Є., використовуючи своє службове становище в органах НКВС— МДБ—МВС, здійснили низку найтяжчих злочинів з метою винищення чесних, відданих справі Комуністичної партії та Радянській владі кадрів». Крім того, Л.Берію звинуватили в «злочинних зв’язках з іноземними розвідками». Його, як і ін. згаданих осіб, засудили до страти з конфіскацією майна, що їм належало, а також позбавили військ. нагород та звань. 14—19 груд. 1954 відбувся суд над колиш. керівними працівниками МГБ СРСР. Центр. місце на процесі посіла «ленінградська справа», яку було охарактеризовано як один із найтяжчих злочинів і як велику політ. провокацію. Військ. колегія Верховного Суду СРСР засудила до смертної кари колиш. міністра держ. безпеки В.Абакумова та його заступників. Відбулися процеси над особами, безпосередньо винними у фальсифікації матеріалів слідства та в ін. зловживаннях. Таким чином, ще в 1950-ті рр. було переглянуто осн. політ. справи повоєн. часу, однак парт.держ. кер-во на чолі з М.Хрущовим не наважилося розпочати перегляд політ. справ 1920— 30-х рр. з огляду на те, що можуть відкритися факти про їхню особисту участь в організації репресій. Саме тому правда про сталінізм і злочинну роль особисто Й.Сталіна суворо дозувалася, а політ. конкуренти М.Хрущова усувалися з політ. авансцени. Після XX з’їзду КПРС (лют. 1956), на якому М.Хрущов виголосив
«закриту» промову про злочини сталінської доби і «культ особи» та дії «антипартійної групи» Г.Маленкова, В.Молотова, Л.Кагановича, розпочалася нова атака на сталінізм. Цю лінію продовжив XXII з’їзд КПРС (жовт. 1961), на якому, зокрема, було ухвалено рішення про винесення саркофага з труною Сталіна з Мавзолею на Красній площі в Москві. Було перейм. населені пункти, які мали його ім’я, демонтовано споруджені на його честь пам’ятники. Однак фактично 1962, а особливо після усунення М.Хрущова від влади в жовт. 1964, Д. було припинено. Поступово почалося відновлення образу Й.Сталіна як далекоглядного й авторитетного керівника, який припустився окремих помилок. Лише під час перебудови за часів М.Горбачова Д. знову відновилася. 28 верес. 1987 створено Комісію політбюро ЦК КПРС для вивчення фактів і документів, пов’язаних із репресіями 1930—40-х і поч. 1950-х рр. Відповідним мін-вам та відомствам було доручено продовжити роботу з перегляду справ осіб, репресованих у добу сталінізму. 1988—89 реабілітовано 844 740 осіб. До серп. 1991 в Україні працювала відповідна Комісія політбюро ЦК КПУ. 17 квіт. 1991 ВР УРСР ухвалила Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», в якому зазначалося, що реабілітація жертв політ. репресій повинна охоплювати весь період після 1917 до моменту надання чинності цьому закону і поширюватися на осіб, безпідставно засуджених за цей час судами УРСР або репресованих на тер. України та позбавлених волі шляхом переселення в примусовому порядку, вислання й заслання за межі УРСР, позбавлення громадянства, примусового поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження ін. громадян. прав і свобод з мотивів політ., соціального, класового, нац. і реліг. характеру. Всього за період з 1953 по 1990-ті рр. в Україні реабілітовано бл. 600 тис. осіб.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДЕСТАЛІНІЗАЦІЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
