ДЕРЖАВНІ СЕЛЯНИ — соціальний стан (див. Стани) 18— 19 ст. у Російській імперії, до якого належали селяни, які користувалися державними землями та були феодально залежними від рос. казни. Формування стану Д.с. почалося за часів Петра I. До їх числа входили селяни-однодвірці та чл. їхніх сімей, татари і ясачні народи Поволжя та Приуралля, чорносошні й половники Пн. Помор’я, селяни або «пахотні люди» Сибіру. В 2-й пол. 17 ст. у зв’язку з ліквідацією автономного устрою почав активно формуватися стан Д.с. і в Україні. До його складу входило багато сел. груп, які різнилися між собою назвами, особливими правами, повинностями та істор. походженням. Зокрема, до складу Д.с. потрапили укр. козацтво та військові обивателі, колиш. рангові й посполиті селяни (див. Рангові посполиті, Посполиті) військ. маєтностей Лівобережної України, однодвірці, старостинські, ленні селяни, економічні селяни, колиш. кріпаки (див. Кріпацтво) конфіскованих маєтків польс. шляхти Правобережної України, іноз. колоністи (див. Колоністи іноземні в Україні), вільні хлібороби, дрібні воєнізовані групи та мусульманське нас. Пд. України. Чисельність стану Д.с. зростала за рахунок відписних, виморочних, банківських селян, відібраних за борги у поміщиків кріпаків, удільних селян, євреївземлеробів, військових поселенців, кіннозаводських селян тощо. На серед. 19 ст. в Україні налічувалося понад 2 млн ревізьких душ Д.с., найвагомішу частку яких складали укр. козаки та військ. обивателі Лівобережжя. Як оподатковуваний стан Д.с. на Правобережжі сплачували подушний податок (див. Подушне), чинш, виконували панщину і натуральну данину, а на Лівобережжі й Пд. України платили різні податки грішми, відбували підводну шляхову та ін. повинності. Всі Д.с., крім кримських татар,
підлягали рекрутському наборові (див. Рекрутська повинність). В умовах розгортання товарно-грошових відносин та наростаючого податкового тиску (починаючи від 20-х рр. 19 ст. і до 1837 лише подушний податок Д.с. зріс у 9— 10 разів, збільшилися й ін. повинності) у середовищі Д.с. посилювалося соціальне розшарування. Диференціація селян супроводжувалася формуванням торгово-пром. прошарку та доволі значної групи безземельних і малоземельних. З’явилися такі категорії, як «бездомні», халупники, коморники, городники, бобилі тощо. Практикувалися акції передачі Д.с. поміщикам чи в удільне відомство (див. Удільні землі), їх могли переводити до стану військ. поселенців. 1837—41 було здійснено реформу П.Кисельова щодо управління Д.с й запровадження оброчних платежів із земельного та пром. прибутків (див. Кисельова П. реформи 1837—1841). Наступні реформи відбулися в 1860-х рр. Згідно з указом імп. Олександра ІI 1867, Д.с. Правобережжя зараховувалися до розряду селян-власників. Для них вводився обов’язковий викуп (див. Викупна операція 1861— 1907) земельних наділів. В основу визначення розміру щорічного викупного платежу бралася збільшена на 10% річна сума оброку, визначеного спец. люстраційними (див. Люстрації) комісіями, які протягом 1844—58 здійснили переведення Д.с. Правобережжя з панщини на оброк. Ця категорія селян мала завершити викуп землі до 1 верес. 1912. Решта Д.с. підпала під дію закону від 24 листоп. 1866. Згідно з ним, за Д.с. Лівобережжя і Пд. України закріплювалися в безстрокове користування (общинне чи подвірне) землі, які перебували в їхніх руках, але не більше 8—15 десятин на ревізьку душу. Сел. наділи підлягали щорічному оброчному платежу. Лише 1886 Д.с. цих губерній дозволено викуп землі. Літ.: Лаппо-Данилевский А.С. Очерк истории образования главнейших разрядов крестьянского населения в России. СПб., 1905; Дружинин Н.М. Государственные крестьяне и реформа П.Д.Киселева, т. 1—2. М.—Л., 1946— 58; Гуржій І.О. Розклад феодальнокріпосницької системи в сільському
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДЕРЖАВНІ СЕЛЯНИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
