ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ ОБОРОНИ СРСР (ДКО СРСР) — надзвичайний вищий воєн.-політ. орган у СРСР у період Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945, що зосередив у своїх руках усю повноту влади в д-ві. Ств. 30 черв. 1941 спільною постановою Президії ВР СРСР, ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР у зв’язку з тяжким становищем на фронтах і з метою найшвидшої мобілізації нар.-госп. та людських ресурсів для розгрому гітлерівців. Головою ДКО затверджено голову Раднаркому СРСР і ген. секретаря ЦК ВКП(б) Й.Сталіна. До складу ДКО ввійшли члени й кандидати в члени політбюро ЦК ВКП(б): В.Молотов (заст. голови), Л.Берія, К.Ворошилов, Г.Маленков, згодом: М.Булганін, М.Вознесенський, Л.Каганович, А.Мікоян. Кожен чл. ДКО відповідав за певну галузь воєн. економіки країни. ДКО проводив політ., госп. й воєн. кер-во д-вою. Його постанови мали силу законів. Розпорядження ДКО були обов’язко-
352 ДЕРЖАВНИЙ
вими для виконання всіма парт., рад., військ., госп., профспілковими й комсомольськими організаціями, громадянами СРСР. ДКО були вжиті заходи, спрямовані на розбудову ЗС, а саме: створення гол. командувань напрямів і фронтів, удосконалення структури військ. з’єднань, формування й підготовку резервних армій, окремих частин і з’єднань спец. родів військ, підготовку й розстановку військ. кадрів. ДКО ставив перед Верховним Головнокомандуванням і в цілому перед ЗС воєн.-політ. завдання. Його представники виїжджали у війська діючої армії. Велику увагу в діяльності ДКО було приділено кер-ву боротьбою рад. народу в тилу противника, об’єднанню зусиль фронту й тилу. На початку війни ДКО керував переведенням нар. г-ва на воєн. рейки, зокрема мобілізацією людських ресурсів для потреб фронту й нар. г-ва, евакуацією пром. підпр-в і установ із р-нів, яким загрожувала гітлерівська окупація, на сх. країни та введенням їх там у дію. Від 1943 ДКО керував також реевакуацією підпр-в у р-ни СРСР, звільнені Червоною армією (див. Радянська армія), відбудовою зруйнованого нар. г-ва в зх. областях СРСР. ДКО встановлював терміни й обсяги постачання воєн. продукції фронту. Це дало можливість забезпечити війська необхідною кількістю озброєння, боєприпасів, палива, продовольства. Усі названі вище заходи ДКО здійснював через своїх уповноважених у союзних і автономних республіках, краях, областях, на підпр-вах і будовах важливого оборонного значення. В Україні та в Криму такими були місц. надзвичайні органи — міськкоми оборони на чолі з 1-ми секретарями обкомів або міськкомів КП(б)У, ств. у прифронтових р-нах, що перебували під загрозою ворожої окупації. Міськкоми об’єднували цивільну й воєн. владу на місцях, підпорядковували діяльність місц. підпр-в і установ, рад., парт., профспілкових і комсомольських органів, забезпечували мобілізацію всіх матеріальних і людських ресурсів України й Криму на задоволення потреб фронту.
У своїй діяльності ДКО спирався на апарат Раднаркому. Наркомат оборони та його управління були робочими органами ДКО з воєн. питань, безпосередніми виконавцями його розпоряджень. 4 верес. 1945 рішенням Президії ВР СРСР ДКО було ліквідовано. Літ.: Хрулев А. Становление стратегического тыла в Великой Отечественной войне. «ВИЖ», 1961, № 6; Беликов А.М. Государственный комитет обороны и проблемы создания слаженной военной экономики. В кн.: Советский тыл в Великой Отечественной войне, кн. 1. М., 1974; Історія Української РСР, т. 7. К., 1977. Великая Отечественная война 1941— 1945: Энциклопедия. М., 1985. Н.М. Руденко.
Держави за режиму гетьмана П.Скоропадського та Української Народної Республіки. За часів Української Центральної Ради посаді Д.с. відповідала посада генерального писаря, на ній перебували П.Христюк, О.Лотоцький, І.Мірний. За Української Д-ви Д.с. були М.Чижицький, І.Кістяківський, С.Завадський; за часів УНР — І.Сніжко, М.Корчинський, Л.Шрамченко, В.Оніхімовський; 2) чл. Державного секретаріату Західноукраїнської Народної Республіки (9 листоп. 1918 — 9 черв. 1919). Літ.: Дорошенко Д. Історія України 1917—1923 рр., т. 2. Ужгород, 1920; К., 2002; Христюк П. Замітки і матеріали до історії української революції. «Українська революція: Розвідки і матеріали», 1921, кн. 4. О.Б. Кудлай.
ДЕРЖАВНИЙ ПРИРОДОЗНАВЧИЙ МУЗЕЙ НАН УКРАЇНИ У ЛЬВОВІ. Як природничий музей відкритий 1880 на базі унікальних зібрань орнітолога В.Дзєдушицького. Нині в будинку музею (пам’ятка арх-ри 19 ст.) у 19-ти експозиційних залах (1,5 тис. м2) міститься понад 9 тис. експонатів, у фондах їх зберігається більше 500 тис. Серед експонатів — колекції світ. значення: метеорити, бурштин, тропічні жуки, метелики, палеонтологічні матеріали із с. Старуня (нині село Богородчанського р-ну Івано-Франк. обл.). Чимало там і голотипів (бл. 250), за якими вперше у світ. науці описано нові види тварин і рослин. Гербарій налічує бл. 100 тис. аркушів. У наук. б-ці зберігається бл. 60 тис. назв природничої літератури. Крім пропаганди наук. знань, осн. напрямами роботи музею є вивчення видової різноманітності й екології окремих груп флори та фауни Зх. України. Музей періодично видає «Наукові записки» та «Каталог музейних фондів». З його діяльністю пов’язані імена академіків Є.Лазаренка й М.Голубця та чл.-кор. А.Лазаренка. Щороку музей відвідує бл. 80 тис. осіб. Він підтримує міжнар. зв’язки з ін. музеями, регулярно проводить конференції та наук. експедиції. Літ.: Государственный природоведческий музей. К., 1982. Л.Г. Мацкевий.
3) 2002 в Україні було впроваджено інститут державних секретарів мін-в і КМ України. До їх функцій входили: організація забезпечення виконання завдань, що належать до сфери діяльності мін-ва (КМ); здійснення поточної роботи, пов’язаної з виконанням покладених на мін-во (КМ) завдань; забезпечення стабільності й наступності в роботі мін-ва (КМ); крім того, на держ. секретаря мін-ва покладалося ще й забезпечення діяльності міністра як кер. мін-ва та чл. КМ. 2003 інститут держ. секретарів був визнаний неефективним і скасований. 4) керівник Секретаріату Президента України. В.В. Головко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ ОБОРОНИ СРСР» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
