ДЕНІКІН Антон Іванович (16(04). 12.1872—08.08.1947) — рос. військ. та політ. діяч. Н. в м. Влоцлавськ Варшавської губ. (нині м. Влоцлавек, Польща) в сім’ї офіцера. Закінчив Київ. піх. юнкерське уч-ще (1892) та Імператорську військ. акад. (1899). Учасник російсько-японської війни 1904— 1905. У роки Першої світової війни — генерал-лейтенант, головнокомандуючий військами Зх. фронту та Південно-Західного фронту (1917). Від листоп. 1917 — один з організаторів Добровольчої армії на Дону. Після загибелі ген. Л.Корнілова (13 квіт. 1918) — команд., з жовт. 1918 — головнокоманд. Добровольчою армією. Прихильник ідеї «єдиної та неподільної Росії». У січ. 1919 очолив Збройні сили Півдня Росії (ЗСПР), які влітку розгорнули наступ на Москву. В результаті заг. наступу Південного фронту та Пд.-Сх. фронту Червоної армії (див. Радянська армія) 1919—20 ЗСПР зазнали поразки. В берез. 1920 із залишками військ Д. евакуювався з м. Новоросійськ (нині місто Краснодарського краю, РФ) до Криму, де передав командування ген.-лейтенантові П.Врангелю. Від квіт. 1920 — на еміграції. Жив у Великій Британії, Бельгії, Угорщині, Франції. Відійшов від політ. діяльності. В роки Другої світової війни засуджував емігрантські орг-ції, що співробітничали з нацистською Німеччиною. 1945 переїхав до США. П. у м. Анн-Арбор (шт. Мічиган, США). Похований у м. Детройт. Тв.: Очерки Русской смуты, т. 1— 5. Париж—Берлин, 1921—26; Офицеры. Очерки. Париж, 1928; К., 1993; Старая армия. Париж, 1929; Путь русского офицера. М., 2002. Літ.: Лехович Д. Белые против красных. Судьба генерала Антона Деникина. М., 1992; Венков А.В. Деникин. В кн.: Белые генералы. Ростовна-Дону, 2000. А.О. Буравченков.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДЕНІКІН» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
