ДЕЙЧ Лев Григорович (08.10(26. 09).1855—04.08.1941) — революц. діяч, публіцист, перекладач, мемуарист, історик. Н. в м-ку Тульчин у родині купця. Навч. в першій, а потім — другій київ. г-зіях, займався репетиторством, доброчинно викладав у шк. для бідних єврейс. сиріт (талмуд-торі). 1874 під впливом ідей «долгушенців» намагався «піти в народ» (див. «Ходіння в народ»), став одним із лідерів гуртка І.Фесенка. 1875 на кошти Д.Лизогуба вів соціаліст. пропаганду серед молока-
нів у с. Астраханка Бердянського пов. Таврійської губ. (нині село Мелітопольського р-ну Запоріз. обл.) Того ж року волонтером вступив до піхотного полку, дислокованого в Києві, пристав до т-ва «південних бунтарів». 1876 влаштував утечу ув’язненого революціонера С.Лур’є, а, оскільки був у цей час відсутнім на службі, командир д-зії П.Ванновський віддав його до військ. суду. Д., уникаючи кари, з армії перейшов на нелегальне становище, взяв участь у замахові на зрадника «Київської комуни» М.Гориновича. Друкувався в газ. «Новороссийский телеграф» (Одеса). 1877 з Я.Стефановичем та І.Бохановським організував «Таємну дружину», за що був арештований властями та ув’язнений. Уночі з 7 на 8 черв. (26 на 27 трав.) 1878 втік з Лук’янівської тюрми, дістався Кременчука, потім — Санкт-Петербурга (де принагідно розробив детальний план убивства шефа жандармів ген. Миколи Мезенцова, аби виконавець терористичного акту С.Кравчинський врятувався з місця нападу) й далі — Швейцарії. Повернувшись із-за кордону 1879, приєднався до «Землі і волі», а після її розколу — до «Чорного переділу». 1880 таємно емігрував. Із власною передмовою видав перекладену ним рос. мовою брошуру К.Маркса «Наймана праця та капітал» (Маркс К. Наемный труд и капитал. Женева, 1883), ініціював створення групи «Визволення праці», заснував у Женеві друкарню для поширення марксистської літ. За спробу допровадити до Російської імперії транспорт безцензурних книжок 1884 затриманий у Німеччині, переданий царському урядові. Відбув за вироком Одес. військ. суду покарання — каторгу терміном 13 років і 4 місяці у Сх. Сибіру, після чого утримувався на засланні в Забайкаллі. Наприкінці 1890-х фактично редагував газ. «Амурский край» у Благовєщенську (нині місто в РФ). 1901 знов утік за кордон. Вступив до створеної В.Леніним «Закордонної ліги російської революційної соціал-демократії», ввійшов до її адміністрації. Працював у вид. «Искра» і ж. «Заря». Як чл. Закордонного бюро організаційного к-ту підключився
309 ДЕЙЧ
Л.Г. Дейч.
310 ДЕЙЧ
О.Й. Дейч.
до підготовки II з’їзду Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП), на ньому став меншовиком. 1905 прибув до Росії. 1906 зазнав нового арешту та був відправлений до Сибіру, проте здійснив чергову втечу. 1907 брав участь у V з’їзді РСДРП (Лондон) і Штутгартському міжнар. соціаліст. конгресі. До 1911 мешкав у Франції, до осені 1916 — у США (співробітничав у нью-йоркських час. «Свободное слово», «Голос правды», «Новый мир», паризькій газ. «Призыв», петерб. ж. «Вестник Европы», петерб. ж. «Современный мир» тощо). 1916—1917 перебував в Англії, після Лютневої революції 1917 — в Петрограді (нині м. С.Петербург), був одним із редакторів газ. «Единство» (у трав. того року заявив, що, як і Г.Плеханов, не вважає себе меншовиком). Негативно оцінивши Жовтневий переворот у Петрограді 1917, полишив політ. діяльність. 1918 уфундував «Комітет з увічнення пам’яті Г.В.Плеханова», випустив книгу «Г.В.Плеханов. Материалы для биографии» (М., 1922). За документами з архівів чл. групи «Визволення праці» (у т. ч. зарубіжних колекцій) уклав 6 зб. матеріалів (1924—28), опублікував низку монографій та статей, зокрема автобіографічних робіт. Обнародував спогади про Г.Плеханова, В.Засулич, М.Кибальчича, С.Кравчинського, Д.Клеменця, І.Фесенка, В.Осинського, М.Драгоманова та ін. Від 1928 — на пенсії. Тв.: Драгоманов в изгнании. «Вестник Европы», 1913, № 10; Украинская и общерусская эмиграция. Там само, 1914, № 8; С.М.Кравчинский. Пг., 1919; За полвека, т. 1—2. М.— Берлин, 1922—23; Социалистическое движение начала 70-х годов в России (к полувековому юбилею). Ростов-наДону, 1925; Четыре побега. М.—Л., 1926; Роль евреев в русском революционном движении. М.—Л., 1926; Чигиринська справа. Х., 1929. Літ.: Дебагорий-Мокриевич В. По поводу статьи Дейча «Украинская и общерусская эмиграция», «Украинская жизнь», 1915, № 2; Ефремов С. О том, что было и чего не было (по поводу воспоминаний г. Дейча). Там само, № 10, 11—12; Тарле Е.В. Выдача Л.Г. Дейча. «Былое», 1917, № 3(25); Фигнер В., Прибылева-Корба А., Чернявская-Бохановская Г., Прибылев А. Л.Г. Дейч и «Народная воля», «Былое», 1924, № 25; Дейч Лев Григорье-
вич. В кн.: Большая советская энциклопедия, т. 21. М., 1931; Второй съезд РСДРП. Протоколы. М., 1959; Первая марксистская организация России — группа «Освобождение труда» (1883— 1903). М., 1984; «Народная воля» и «Черный передел». Л., 1989; Деятели СССР и революционного движения России: Энциклопедический словарь Гранат. М., 1989; Светленко С.И. Революционно-народническое движение 70-х годов XIX века на Украине в воспоминаниях современников. Днепропетровск, 1990. П.Г. Усенко.
глядача (нині Театр на Липках). Літ. доробок Д. сягає бл. 1400 творів. П. у м. Москва. Тв.: Генрих Гейне. М., 1933; Тарас Шевченко. М.—Л., 1939; Казань, 1941; Рига, 1950; Вільнюс, 1957; К., 1958 [у співавт.]; Леся Украинка. М., 1954; Голос памяти. М., 1956; Ломикамень. Повесть о Лесе Украинке. М., 1962; День нынешний и день минувший. М., 1969; Дыхание времени. М., 1974; Дорогою дружби. К., 1977; Людина, яка була театром. [Спогади про Л.Курбаса]. «Жовтень», 1982, № 6; Судьбы поэтов. М., 1987; По ступеням времени. К., 1988. М.О. Рибаков.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДЕЙЧ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
