ДАНИЛІВ, археологічна пам’ятка — давньорус. місто у Волинській землі. Розташов. біля колиш. х. Данилівка на тер. нинішнього Кременецького р-ну Терноп. обл. Належав до Луцького князівства. Вперше згадано в ГалицькоВолинському літописі під 1241 (весна), коли Батий не зумів його здобути. 1259 за наказом Бурундая укріплення Д. було знищено. Городище літописного міста пл. 1,2 га розміщене на високій (50 м) горі з дуже крутими схилами під назвою Троїця або Данилова. Під час розкопок виявлено рештки житлових будівель, сліди церкви, залізні побутові вироби й зброю, бронз. та скляні прикраси 1-ї пол. 13 ст. Літ.: Раппопорт П.А. Данилов. «Краткие сообщения Института археологии АН СССР», 1971, вып. 125; Петегирич В.М. Данилов. В кн.: Археология Прикарпатья, Волыни и За-
Пам’ятник Данилу Галицькому у Галичі. Скульптор О. Пилєв, архіт. О. Чамара, 1998.
ву в Галицько-Волин. Русі. 1211 галицькі бояри повстали проти Ігоревичів і з угор. допомогою скинули їх. У верес. 1211 бояри посадили на княжіння в Галичі Д.Г., проте незабаром вигнали його матір, а далі (поч. 1212) — і його самого. Він змушений був вернутися в Угорщину. 1214 Андрій II і Лєшек уклали в м. Спіш (нині м. Спішска-Стар-Вес, Словаччина) угоду про поділ Галицької землі. Угорщині дісталася більша ч. з Галичем, Польщі — менша з Перемишлем (нині м. Пшемисль, Польща). 1214 Андрій II заволодів Галичем і захопив у полон боярина Володислава Кормильчича, який, скориставшись смутою, 1213 самочинно там вокняжився. Король посадив у Галичі свого малого сина Коломана, а Лєшек захопив ще й ч. Волині. За дипломатичної активності матері Д.Г. дістав від Лєшека для себе з братом волинські міста Тихомль і Перемиль. 1214— 15 Д. Г. і Василько сіли у Володимирі. 1219 у Галичі, вибивши звідти угрів, вокняжився Мстислав Мстиславич Удатний. Поріднившися з ним, Д.Г. розпочав об’єднання Волині. Він вигнав поляків із Зх. Волині (1222 уклав мир з Лєшеком), допоміг Мстиславу відстояти Галицьке князівство від угрів і поляків. Д.Г. взяв участь у битві з монголо-татарами на Калці (див. Калка, битва на річці 1223), був там поранений. 1227—28 Д.Г. і Василько оволоділи Луцьком, Пересопницею і Чорторийськом (нині с. Старий Чорторийськ Маневицького р-ну Волин. обл.); їх разом із Берестям Д.Г. віддав братові Васильку. По смерті Мстислава (1228) Д.Г. почав відновлювати свою владу в Галицькій землі. 1230 галицьке віче закликало на стіл Д.Г., і він вибив із міста угор. королевича Андрія (сина Андрія II), котрому Мстислав перед смертю за намовою бояр передав Галич. Боярство продовжувало спротив Д.Г., спираючись на допомогу Угорщини і протиставляючи йому спочатку белзького кн. Олександра Всеволодича, далі — Ростислава Михайловича чернігівського. 1234 Д.Г. переміг Олександра, але 1235 разом із союзником київ. кн. Володимиром Рюриковичем був розбитий біля
Торчеська половцями, найнятими черніг. кн. Михайлом Всеволодичем. 1238, вигнавши Ростислава, вокняжився в Галичі й відновив Галицько-Волинське князівство батька Романа. Навесні 1238 відібрав у добжинських рицарів (див. Добжинських рицарів орден) волин. м. Дорогичин. Цілісність відновленого Д.Г. князівства порушилася після навали орд Батия (1241). Бояри знову збунтувались і закликали Ростислава Михайловича. В битві біля м. Ярослав (нині місто в Польщі) влітку 1245 Д.Г. завдав вирішальної поразки Ростиславу, підтримуваному галицьким боярством, угорським і польським військами (див. Ярославська битва 1245). Остаточно зломивши опір боярства, налагодивши стосунки з Угорщиною та Польщею, Д.Г. зробив Галицько-Волин. князівство сильним і багатим. Він відновив зруйновані монголо-татарами (див. Монголо-татарська навала) міста, звів нові могутні фортеці, серед яких — Кременець і Холм. Д.Г. поставив перед собою завдання об’єднати Русь для відсічі Золотій Орді й уклав союз із владимиро-суздальським кн. Андрієм Ярославичем. Та 1252 Андрій був змушений тікати до Швеції від навали військ монголо-татар. воєводи Неврюя. Втративши єдиного союзника на Русі, Д.Г. сам виступив проти Орди. 1252—58 він не раз воював із монгол. воєначальником Куремсою і перемагав його. В прагненні одержати допомогу від Заходу Д.Г. вступив у переговори з папською курією і 1253 прийняв королів. корону в Дорогичині від папи Інокентія IV, котрий декларував хрестовий похід проти монголо-татар. Похід не відбувся, і Данило не впустив до свого князівства катол. місіонерів, після чого відносини з курією обірвалися. Д.Г. мав великий авторитет на Русі та в Європі. Він брав участь у війні за австрійс. престол 1252—53, посадивши у Відні свого сина Романа Даниловича, здійснював успішні походи на Чехію і Польщу, Литву і землю ятвягів, не раз виступав арбітром у міжусобицях польс. і литов. князів. 1258 з Орди на місце Куремси прислали Бурундая із величезним військом. Д.Г. дове-
лося підкоритися і зруйнувати укріплення майже всіх галицьких і волин. міст. П. у м. Холм, похований там у кафедральному соборі Пресвятої Богородиці. Літ.: Дашкевич Н.П. Княжение Даниила Галицкого по русским и иностранным известиям. К., 1873; Грушевський М.С. Історія України-Руси, т. 3. Львів, 1905; Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. М., 1950; Котляр М.Ф. Данило Галицький. К., 2002. М.Ф. Котляр.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДАНИЛІВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
