ДАЖБОГ, Дажьбог, Даждьбог — язичницьке божество Давньої Русі (див. Київська Русь). Згадується в «Повісті временних літ» серед божеств, поставлених 980 вел. кн. київ. Володимиром Святославичем на Старокиївській горі. В Іпатіївському літописі під 1114, у тій його частині, де вміщено вставку, зміст якої запозичено з візант. хроніки Іоанна Малали, ім’я Д. вжито замість імені Геліос, яким греки означали сонячне божество. Згідно з цією вставкою, «Солнце царь, сын Сварогов, еже есть Дажьбог». Д. царював у Стародавньому Єгипті після свого батька Сварога. Д. захищав закони, встановлені Сварогом, насамперед — інститут шлюбу. Згідно зі «Словом о полку Ігоревім», під час князівських міжусобиць на Русі «погибашеть жизнь Даждьбожа внука». «Даждьбож внук» тлумачиться дослідниками по-різному: як символічне позначення рус. народу або ж як вказівка на когось із князів, можливо, Володимира Святославича. Подвійну функцію Д. як предка народу і князів фіксує укр. весільна пісня, де мовиться про те, як жених-«князь», що їде до нареченої, зустрічає по дорозі Д., який сам фактично постає в ролі першожениха (першопредка) — Сонця. В ін. пісні Д. прославляється як божество родючості, що відмикає ключами літо, тобто оживляє природу. Це дає змогу тлумачити ім’я Д. як «божества, що дає», «божества— подателя благ». Літ.: Топоров В.Н. Об иранском элементе в русской духовной культуре. В кн.: Славянский и балканский фольклор. Реконструкция древней славянской духовной культуры: Источники и методы. М., 1989; Потебня А.А. О происхождении названий некоторых славянских языческих божеств. Там само. Ю.Г. Писаренко.
пн. від Дунаю до Карпат. Відомі з 5 ст. до н.е. У 1 ст. до н.е. з войовничими Д. зіткнулися римляни (див. Рим Стародавній). Першим про них написав рим. імп. Гай Юлій Цезар у «Записках про Галльську війну». Найбільшого розквіту Д. досягли за царя Децебала (87—106), який прагнув об’єднати під своєю владою всі місц. племена і вів успішну боротьбу з експансією Рим. імперії. Але внаслідок воєн з рим. імп. Марком Ульпієм Траяном 101— 102 та 105—106, в яких Д. зазнали поразки, їх тер. перетворилася на рим. пров. Дакію. Рельєфні зображення цих подій є на тріумфальній колоні Марку Ульпію Траяну в Римі та на обеліску перемоги в м. Адамклісі (нині Румунія). Значна ч. Д. (т. зв. вільні Д.) переселилася в Карпати. Літ.: Parvan V. Getica o protoistorie a Daciei. Bucureзti, 1926; Його ж. Dacia. В кн.: An outline of the early сivilization of the Carpatho-Danubian countries. London—Cambridge, 1928; Колосовская Ю.К. Паннония в I—III веках. М., 1973; Її ж. Рим и мир племен на Дунае. I—IV вв. н. э. М., 2000. В.В. Крапівіна.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ДАЖБОГ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
