ГУЦУЛЬЩИНА — історико-етногр. регіон на сх. Українських
Карпат (див. Карпати). За нинішнім адм. поділом знаходиться в межах Івано-Франк. (верхів’я Пруту і його прит. Черемошу), Закарп. (верхів’я Тиси, прит. Дунаю), Чернів. (верхів’я Черемошу, Сірету і його прит. Сучави; усі бас. Дунаю) областей; вісім сіл істор. Г. залишилися в межах Румунії (Пд. Буковина і Мараморош). Хоча впродовж століть Г. була поділена держ. кордонами (зокрема до кін. 18 ст. — між Польщею, Угорщиною, Молдовою, в 20—30-х рр. 20 ст. — між Польщею, Чехословаччиною, Румунією), осн. риси традиційної укр. к-ри гуцулів і гуцульського діалекту укр. мови однакові. Це вказує на стійкість укр. етнічних та істор. традицій у цьому регіоні. Тер. Г. належала до Київської Русі і Галицько-Волинського князівства. Солеварні сх. Прикарпаття згадані у Галицько-Волинському літописі («коломийська сіль»), але перше писемне повідомлення про поселення Уторопи (нині село Косівського р-ну Івано-Франк. обл.) як центру солеваріння датоване 1367. Кілька поселень Г. і суміжних тер. відомі з документів 15 ст. — Березів, Косів, Пистинь (нині село Косівського р-ну Івано-Франківської обл.), Луг (нині село Рахівського р-ну Закарпатської обл.) та ін. Протягом 16—17 ст. тривало заселення й господарське освоєння високогір’я Г. Наприкінці 16 — поч. 19 ст. Г. була базою руху опришків; найбільше піднесення припадає на 1738—45, коли діяли О.Довбуш, В.Баюрак, І.Бойчук; 1817—29 найвідомішим ватажком опришків на Г. був М.Штолюк. Писемні й фольклорні джерела засвідчують участь гуцулів у козац. повстаннях і гайдамацькому русі. Під час походу Б.Хмельницького в Галичину 1648 дрібний шляхтич із с. Березова Лесь Березовський був найближчим прибічником
Церква св. Параскеви в с. УстьПутила Путильського району Чернівецької області.
Ліжники та килими — вироби майстрів килимарства ІваноФранківської області. Кінець 20 ст.
Кахлі. Місто Косів Івано-Франківської обл. Середина 19 ст.
С.Височана — кер. полку повстанців, що діяв на Покутті. Провідником низки сел. виступів проти великих землевласників Буковини був Л.Кобилиця. Під час революції 1848—49 (див. Революції 1848—1849 в Європі) він став на чолі масового руху селян буковинської ч. Г. Наприкінці 19—20 ст. людність Г. брала активну участь в укр. нац. русі та визвол. змаганнях. 5 січ. 1919 гуцульський загін витіснив угор. гарнізон з м-ка Ясіня, з допомогою січових стрільців він зайняв 14—16 січ. 1919 Сигет (нині м. Сігету-Мармацієй, Румунія), було проголошено Гуцульську республіку, яка існувала до румун. окупації 11 черв. У складі Української Галицької армії діяв Гуцульський курінь УГА. У багатому фольклорному мист-ві та побуті Г. збереглося чимало особливостей минулих епох. Вивчення їх дає цінний матеріал для пізнання давніх традицій укр. к-ри 19—20 ст. Історія та фольклор Г. яскраво відображені у тв. І.Франка, М.Коцюбинського, Г.Хоткевича, польс. письменників Ю.Коженьовського, С.Вінценза та ін. авторів. Г. була джерелом натхнення для багатьох укр. митців. Зразки декоративноужиткового мист-ва Г. зібрані в музеях Коломиї, Івано-Франківська, Львова та ін. міст; традиції гуцульського пісенно-танцювального фольклору культивує Гуцульський ансамбль пісні і танцю (м. Івано-Франківськ). Емігранти з Г. заснували свої об’єднання в деяких містах США й Канади; 1985 ств. Світ. союз гуцулів, т-во «Чорногора» в м. Чикаго (США) було видавцем час. «Гуцулія». В Україні проведено світ. конгреси гуцулів.
Банька. Івано-Франківська область. Початок 20 ст. Літ.: Шухевич В. Гуцульщина, т. 1—5. Львів, 1899—1908; Крип’якевич І. З історії Гуцульщини. «ЛНВ», 1923, кн. 7, 11, 12; Грабовецький В. Гуцульщина ХIII—ХIХ століть. Історичний нарис. Львів, 1982; Історія Гуцульщини, т. 1—2. Чикаго, 1975—85; Гуцульщина: Лінгвістичні етюди. К., 1991; Гуцульські говірки. Короткий словник. Львів, 1998. Я.В. Закревська.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ГУЦУЛЬЩИНА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
